24 лютого минулого року РФ розпочала безпрецедентну агресію проти України, яка шокувала весь світ. Два дні потому, західні лідери присяглися «змусити Росію понести відповідальність та шляхом співпраці забезпечити стратегічну поразку Путіна у війні». «Путін та його країна відчують на собі тягар наслідків», – таку прелюдію до нових антиросійських санкцій дав наприкінці лютого президент США Д. Байден.
Підсумовуючи минулорічні події, важко не погодитися з такою оцінкою, адже війна для кремля справді виявилася катастрофічною: понад 100 000 загиблих воїнів і близько 10 000 нових санкцій проти власних громадян, підприємств та секторів економіки з боку країн «великої сімки», а також низка ганебних поразок як на воєнному, так і на дипломатичному фронті.
Крах «економічної фортеці», на побудову якої була спрямована левова частка зусиль і ресурсів кремля впродовж попередніх 8 років, здавався неминучим: рубль в перші 10 днів після повномасштабного російського вторгнення знецінився на третину, капітальні ринки обвалилися, а 60% фінансової системи РФ лишилися без доступу до долара та євро – двох головних резервних валют світу. Вже в перші два тижні на межі колапсу опинився весь банківський сектор: паніка вкладників призвела до перетворення 200-300 млрд рублів профіциту у 7 млрд нестачі ліквідних ресурсів в російських банках. Ситуацію як для російської влади, так і для населення аж ніяк не покращили добровільне припинення чи обмеження ведення власного бізнесу на території країни понад 1000 зарубіжних компаній, серед яких – McDonald’s, Coca Cola, Apple, Netflix, Visa і Mastercard.
«З фортеці на руїну за тиждень», – підбивати підсумки на початку березня редактори The Economist.
Однак вже через місяць російська економіка знову встала на рейки. Неповнота деяких санкцій (наприклад, невідключення Газпромбанку та низки інших важливих фінустанов агресора від СВІФТ), надприбутки кремлівської скарбниці від збуту чорного та блакитного палива (до кінця весни 2022 економіка РФ збагатилася на суму майже у 100 млрд доларів від експорту енергетичної сировини за рахунок рекордно високих світових цін) та виважена політика Центробанку РФ врятували державу від економічного колапсу та змусили експертів пом’якшити попередні прогнози. Очікуване падіння ВВП, оцінене в першій половині року МВФ та Світовим Банком у понад 8%, тепер становить 3%-5%.
Хоч санкції завдали непоправної шкоди російській економіці, миттєвого колапсу ворогу вдалося уникнути.
Підлити нафти у вогонь
Як відомо, нафта у воді не тоне, отож і російська економіка цілий рік трималася на плаву переважно завдяки продажу нафти і нафтопродуктів – одного з головних джерел доходів кремлівської скарбниці. За підрахунками CREA на початку червня, протягом першого кварталу 2022 РФ щоденно заробляла на пальному більше, аніж витрачала на ведення війни. Згідно з дослідженням, у травні ця різниця становила в середньому 40 млн. євро на день. Причини дві: збільшення світових цін (близько 40% для нафти, стільки ж для бензину та 155% для природного газу порівняно з 2021 за оцінками EAI та Bruegel) на енергоносії та повільна реакція європейських законодавців, що ввели ембарго на сиру нафту з РФ тільки наприкінці весни.
Загалом видобуток нафти державою-агресором протягом 2022 зріс на 2%, а експорт – на 7,5%. Не дивлячись на суттєве скорочення імпорту з боку ЄС протягом останніх місяців (частка ЄС у морських поставках російського пального з початку року зменшилася з 70% до 30%), обсяги та сукупна вартість збільшилися – перші завдяки перенаправлення поставок у Китай та Індію, остання внаслідок сприятливої кон’юнктури світових цін (попри санкційний дисконт, що діє з травня).
Схожа ситуація і з нафтопродуктами, щоденний експорт яких з РФ у листопаді становив близько 3 млн. барелів на день і які разом із сирою нафтою забезпечують 40% торгових доходів економіки ворога. На відміну від сирої нафти, на оброблене пальне жодних санкцій накладено не було, що дозволило Росії збувати їх за вигідною для себе ціною в обсягах, ідентичних до довоєнних. За статистикою, наведеною аналітичним агентством S&P, в грудні потік російських нафтопродуктів майже не зупинявся і становив у середньому 2,69 млн барелів на день – приблизно як і рік тому. Зокрема, значно зросли поставки у хаби Сінгапуру та Туреччини. Ще 300 000 барелів щодня надходили до портів Нідерландів і Бельгії. На радість російським нафтопереробним заводам, динаміка закупівель Європою нафтопродуктів з протягом листопада-грудня 2022 не показала значного спаду, а в січні навіть зросла. Фахівці з Kpler підкреслюють критичну залежність ЄС від імпорту російських газойлю та лігроїну, з яких отримують бензин і дизельне пальне. На думку експертів, обсяги експорту цих продуктів із США та інших країн набагато відстають від графіку, посилюючи вразливість Європи в енергетичній галузі.
Не сильно в 2022 постраждало і російське вугілля, прямі поставки якого до держав-членів ЄС були повністю припинені після 10 серпня. Принаймні половину втраченого ринку збуту державі-агресору вдалося повернути завдяки великій прогалині в оригінальному законопроєкті: європейські судна, що займалися перевезенням російського вугілля, не ризикували потрапити під санкції. Отож невдовзі ті ж баржі, які до заборони транспортували вугілля у ЄС, натомість попрямували до берегів Туреччини, що негайно компенсувало значну частину втрат російського вуглевидобувного сектору. Решту збитків компенсував внутрішній попит держави-ізгоя. Справжні проблеми для РФ почнуться вже з цього року: брак попиту з боку ЄС, а також Японії, Південної Кореї і Тайваню, загрожує країні 30-% скороченням експорту енергетичного вугілля у 2023.
Санкції проти пального РФ на перший погляд нагадують обмеження, накладені в лютому проти фінансової системи країни: реальний ефект не виправдав сподівань. Та тут є велике «але»: до найжорсткіших заходів країни G7 вдалися лише наприкінці року, тобто справжній тиск російська економіка відчує на собі лише в цьому році.
Насамперед йдеться про цінову стелю на сиру нафту країн G7 від 5 грудня, яка забороняє західним страховим компаніям (складали близько 90% глобального ринку в галузі до початку повномасштабної війни) надавати послуги трейдерам, якщо вони купляють нафту російського походження дорожче за 60 дол. за барель. За даними Bloomberg, цінова стеля і відмова західних страховиків мати справу з російською нафтою призвели до скорочення морських поставок з країни в грудні на 117 тис. барелів на добу. Валові морські перевезення за той самий період скоротилися порівняно з минулим місяцем на 25%, що негативно вплинуло на прибутки держбюджету від експортного мита. Водночас щоденні втрати російського експорту після введення цінової стелі сягнули 172 млн доларів.
Окрім цього, країни G7 домовилися обмежити прибутки кремля від збуту нафтопродуктів. Reuters пише про наміри західних лідерів встановити дві окремі цінові стелі для різних видів нафтопродуктів російського виробництва. Нові обмеження запрацюють з 5 лютого і можуть коштувати економіці агресора ще близько 130 млн доларів на день. Таким чином, доходи РФ від експорту енергоносіїв до кінця зими мають впасти до 550 млн доларів на день, що майже вдвічі менше тієї цифри, що спостерігалися навесні.
У довгостроковій перспективі нафтова диктатура РФ вже зазнала непоправних втрат, про що свідчить цьогорічний прогноз Міжнародного енергетичного агентства (МEA). У звіті розглядається низка можливих сценаріїв щодо майбутнього розвитку країн і ринків, які найсуттєвіше впливають на світову торгівлі енергоносіями. У кожній з моделей Росія лишається в програші, адже переорієнтація на Азію не покриває у повній мірі втрати європейського ринку. Згідно з IEA, міжнародні поставки російської нафти, що в 2021 дорівнювали 7 млн. барелів на день, знизиться на 25% до 2030 та на 40% до 2050. Завдяки відмові G7 від енергоресурсів «фортифікованої» росії, держава-агресор стане єдиним значним експортером вуглеводнів, експорт палива з якої зменшиться протягом поточного десятиліття (порівняно із США, країнами Близького Сходу та Південної Америки, які, за прогнозами, продовжуватимуть нарощувати поставки).
Постраждає також розробка нових нафтових родовищ, на що гіганти російського ринку на кшталт Rosneft відводили на початку року левову частку власних капітальних інвестицій. Проте вихід західних партнерів після початку кремлівської «спецоперації» ставить питання щодо майбутнього розширення галузі. У 2022 свої частки у великих проєктах з розробки нових родовищ продали ExxonMobil, BP, Vitol та інші західні компанії, які, крім капіталу, забирали з собою технічні ноу-хау, а також підривали репутацію бізнесу. За прогнозами IEA та Rystad, щоденний видобуток нафти в країні знизиться до 2030 на 2-3 млн барелів внаслідок санкцій. Це негативно вплине на нафтовидобувну індустрію РФ, майже половина якої виявилася збитковою за підсумками перших 10 місяців 2022 (хоча найбільші компанії на кшталт Rosneft і Lukoil, що мали прямий доступ до зарубіжного ринку, постраждали незначно).
Тим не менш, виробництво нафти та похідних від неї продуктів поки що лишається найбільш захищеним джерелом доходів країни, компенсуючи втрати на фронті. Допомогу росії в цьому році надають насамперед Індія та Китай, які за підсумками року наростили імпорт пального звідти. Так, Китай досі скуповує російську марку ESPO хоч і з 6-доларовим дисконтом порівняно з Brent, та все ж за ціною вище західної «стелі», ігноруючи санкції. На межі 2022 і 2023 до китайського імпортного портфоліо, крім ESPO, додалися більш «рідкісні» (російські нафтові бренди, відмінні від Urals та ESPO, становлять лише 10% сукупного експорту) арктичні марки, які раніше прямували до європейських портів. Індія також поки що формально не доєдналася до санкцій, хоч реально і отримує нафту за ціною, нижчою за «стелю» в 60 доларів. Щоправда, у випадку з останньою є надія, що її уряд передумає: якщо ринкова вартість російського палива в поточному році перевищить 60 доларів, країна може обмежити його імпорт, пише Telegraph. Крім Індії та Китаю, популярності «чорне золото» з росії набуло також серед низки африканських країн, а також Оману, ОАЕ і Бразилії, які вигідно для себе використали знижку на Urals.
Та якщо з нафтою кремль частково виручили сусіди з Азії та інших частин світу, то природний газ став у 2022 для агресора справжньою катастрофою – і все через політичну волю тамтешніх можновладців.
Хочеш зробити собі погано – зроби це сам
Ще восени голова «Газпрому» А. Міллерпогрожував Європі, що «цілі міста» можуть «замерзнути» від нестачі російського газу. Та сталося не так, як кремлю гадалося: рекордно теплі температури цієї зими зумовилизаповненість газосховищ на континенті на 80% на початку поточного місяця – вдвічі більше, ніж у той самий період у 2021. Внаслідок скоординованої дії європейських регуляторів протягом першої половини 2022 та сприятливих погодних умов країни ЄС впевнено вкладаються в поріг скорочення споживання природного газу на 15% протягом серпня 2022-березня 2023. Європейська обробна промисловість також показала себе з найкращого боку попри енергетичну кризу, вирісши у вересні на 5% порівняно з попереднім роком.
Однак для росії стійкість європейської економіки перед обличчям газового шантажу – лише частина біди. На відміну від нафти й нафтопродуктів країни-терориста, три чверті імпорту котрих в ЄС здійснювалося морськими танкерами, експорт природного газу з РФ майже виключно спирається на проведені до Європи газогони. Переорієнтація в короткі терміни «блакитного палива» на азійські ринки є практично неможливою, адже з Росією регіон об’єднує лише трубопровід «Сила Сибіру», який вже працює на повну потужність. Згідно з Bruegel, ЄС та ВБ минулого року отримували 60% усіх російських газових поставок за кордон, причому вартість європейських контрактів порівняно з китайськими була у 3-8 разів вищою.
Окрім того, руки Газпрому вкоротили і довгострокові контракти з європейськими компаніями. Свавільна зупинка газопостачання до ЄС через «Північний потік-1» у вересні спонукала компанію Uniper наприкінці листопада звернутися до Стокгольмського арбітражного суду з позовом на 11,6 млрд доларів (12 млрд доларів) проти російського партнера. Через тиждень прикладу Uniper послідував інший гігант європейського енергоринку, RWE. Розкаяння Газпрому не змусило себе довго чекати: вже у грудні Путін скасував попередній наказ про обов’язкові платежі в рублях для «недружніх» країн, дозволивши їм платити, як і раніше, в євро; приблизно тоді ж міністр енергетики держави-ізгоя А. Новак заявив, що москва «готова відновити постачання» через газогін Ямал-Європа, що йде повз Білорусь до Польщі та ФРН і потік вуглеводнів через який кремль зупинив у червні. «Європейський ринок досі є релевантним», мусив визнати Новак в інтерв’ю ТАСС. Ще б пак: втрата цього ринку коштувала цього року газовидобувній галузі агресора скороченням видобутку цього виду палива на 20% у 2022, тоді як Газпром порівняно з 2021 експортував його на 45,5% менше.
Дані свідчать про те, що європейський ринок вже втрачений: як повідомляє Міністерство економіки та захисту клімату Німеччини – держави, яка на початку минулого року була найбільшим хабом російського газу в ЄС – частка імпорту газу з території РФ за рік впала з 55% до нуля. Роль найбільшого постачальника газу на континент в 2022 з другої чверті 2022 взяла на себе Норвегія, на другому місці – США, поставки зрідженого природного газу (LNG) з яких влітку вперше в історії «перегнали» російські, а восени відтіснили сукупний російський експорт «блакитного палива» включно з тими обсягами, що прямували по трубах, на третє місце.
«Половина наших яєць була в кошику путіна», – зізнався два тижні тому німецький міністр економіки та віце-канцлер Роберт Хабек в ході офіційної подорожі до Норвегії, – «Але він знищив їх».
Тим не менш, кремль продовжував користуватися газовим козирем для самозбагачення аж до кінця року. Так, користуючись рекордними прибутками Газпрому в першому півріччі попереднього року, москва ухвалила закон про списання з компанії 1,2 трлн рублів (трохи менше ніж 20 млрд доларів) у вигляді додаткового податку. Разові щомісячні платежі на третину зазначеної вище суми впродовж жовтня-грудня врятували держбюджет від втрат, які він зазнав би в протилежному випадку за рахунок скорочення надходжень від нафтової галузі. Однак «надзвичайно важкий» минулий рік, як назвав його Міллер, загрожує російській газовидобувній галузі, традиційно орієнтованій на зовнішні ринки, катастрофою вже в найближчі роки.
Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що частка країни-терориста у світовій газовій торгівлі до 2030 впаде з 30% у 2021 до 15%-10% наприкінці десятиліття, а чистий дохід – 3 75 млрд. доларів до менш ніж 30 млрд. дол. протягом того ж терміну. Велике азійське майбутнє, на яке розраховує москва, теж під загрозою внаслідок імовірного зниження попиту з боку КНР в найближчі роки. Більше того, існуючі контракти із зарубіжними постачальниками є достатніми для покриття енергетичних потреб країни аж до кінця 2030-их, вважають експерти з МЕА. Це робить амбітні плани москви щодо прокладення додаткового газового маршруту на схід у Китай через Монголію, які в будь якому разі неможливо втілити до 2030, нереалістичними в принципі.
Єдиним світлим місцем для газового комплексу ворога торік були виробництво і продаж в ЄС зрідженого природного газу, динаміка росту яких за підсумками 2022 виявилася позитивною. Проте заборона Заходу на передачу країні необхідних технологій в поєднанні з виходом з ринку низки зарубіжних партнерів загальмували розширення галузі. Так, другій після Газпрому російській газовидобувній компанії Novatek довелося відтермінувати на рік запуск нового LNG-терміналу поблизу Мурманська внаслідок відмови німецьких, французьких, японських і корейських інвесторів надалі співпрацювати з компанією. Реалізація майже половини запланованих на майбутнє потужностей опинилася під питанням без експертизи та капіталу колишніх партнерів. Загалом інвестиції у розробку нових нафтогазових проєктів на території РФ, за оцінкою Rystad Energy, скоротилися на 40% у 2022.
Приречена до автаркії
Ще в далекому 2005 році в наближеному до російських правлячих кіл журналі «Russia in global affairs» вийшла стаття під назвою «Росія-фортеця» («Fortress Russia»). Автори доводили, що ізоляціонізм країни має призвести до стрімких темпів зростання ВВП і посилити її стратегічну безпеку. Можна впевнено стверджувати, що торік агресор досяг у своєму прагненні до автаркії більше, аніж будь коли в історії, – щоправда з протилежними до передбачених журналом наслідками для власної економіки.
Декілька хвиль санкцій з боку ЄС, США, Великої Британії та інших країн Заходу протягом року чинили таргетований вплив на економіку держави-терориста, що призвело до значного ослаблення як існуючого, так і майбутнього її потенціалу.
Частина санкцій була спрямована на перекриття росії доступу до стратегічно важливих західних технологій: електронних компонентів, мікропроцесорів, механічних приладів та компонентів, зброї та айфонів. Точну статистику щодо обсягів та структури імпорту росія припинила публікувати з весни, проте дані торгових партнерів країни свідчать про зниження його на чверть порівняно з 2021. Майже половину цьогорічного приросту торгового балансу країни забезпечило відставання імпорту від експорту, причому брак першого негативно впливав на російську промисловість і таким чином обмежував обсяги останнього. Згідно з Bruegel, який розглянув динаміку торгівлі 34 країн (відповідальні за три чверті торгового обороту рф) з державою-терористом протягом березня-жовтня 2022, загалом імпорт з вибраних країн впав на 35%, а для п’яти економічних категорій, що включають товари під західними санкціями, – на 56%. Водночас постраждали важливі експортні категорії: збут країною машинного устаткування і виробів транспортного призначення скоротився на 27 %, експорт інших предметів обробної промисловості – на 27%, хімікатів – на 21%. Внаслідок ембарго ЄС на російську сталь та міндобрива як виробництво, так і експорт обидвох категорій зазнали серйозної шкоди (хоча західні санкції проти міндобрив були дещо полегшені минулого місяця).
Найважче довелося технологічно містким галузям економіки агресора: оборонній, аерокосмічній, телекомунікаційній, логістичній, в яких технологічне відставання країни від Заходу завдяки санкціям збільшилося на десятки років. За підсумками Росстату, падіння обсягів виробництва спостерігалося для лісоматеріалів і продуктів деревообробки (зокрема, виробництво фанери скоротилося майже на третину як наслідок втрати європейського ринку), аміаку (14%), електродвигунів (30%), холодильників (трохи менше 50%), оптоволоконних дротів, приладів дистанційного керування і ліфтів. Найбільше постраждала автомобільна індустрія – як результат «самосанкцій» західних брендів, тобто добровільного їх виходу з ринку країни на початку 2022. Отож виробництво легкових авто, як свідчить Росстат, в річному вимірі знизилося на 66%, а дослідження в грудні показували, що на російському ринку лишилося тільки 14 автовиробників (переважно китайських). Постраждали й інші транспортні категорії, зокрема літаки, легкі автобуси, вагони і вантажівки.
Варто зазначити, що деяким галузям економіки держави-терориста, які опинилися під санкціями, вдалося до кінця року уникнути колапсу і навіть наростити обсяги виробництва. Йдеться про комп’ютери та їх частини (зросли на 60%), напівпровідники (13%), а також деякі продукти стратегічно-воєнного значення, зокрема радари. На допомогу країні прийшли Китай і Туреччина, які протягом року наростили товарооборот з росією, у тому числі за рахунок експорту до рф заборонених Заходом продуктів. Аналіз офіційних джерел Bruegel не знаходить прямої кореляції між обсягами експорту західних країн та експортом КНР і Туреччини до рф за той самий період, що ілюструє дотримання західними компаніями санкцій. Однак те саме не можна сказати про «дружні» до рф країни, які вже до кінця вересня забезпечили останню «паралельним імпортом», тобто нелегально поширеними західних продуктами, на сумупонад 20 млрд. доларів, або 5% валового імпорту держави-ізгоя в 2021.
Особливо відзначилася тут Туреччина, масштаби торгівлі котрої з рф у 2022 майже подвоїлися. Завдяки доступу до найважливіших морських маршрутів країна стала зв’язною ланкою між товарами з Європи та російським ринком. Розвантажений в турецьких портах крам, призначений для анонімних російських замовників, минулого року дав поштовх чорній торгівлі вартістю в сотні мільйонів євро. Найбільш жадані товари прямують контрабандою зі Стамбулу до Москви прямо в чемоданах, причому, як передають європейським виданням обізнані особи, замовлення надходять не лише від окремих багатіїв, а й «згори». Деякі галузі, згідно з Financial Times, з перемінним успіхом практикують імпортозаміщення: від підйомних машин з білоруськими двигунами замість японських до доморощених хімікатів для відбілювання паперу, застосування яких призводить до викривлення кольору з білого на блякло-сіруватий. Щоправда, більшість споживачів всередині країни поки «не помічають різниці», передає британське видання думку голови одного з російських заводів з виробництва машинних агрегатів. Однак з плином часу брак якості, імовірно, позначиться як на споживацьких настроях, так і на цифрах, пов’язаних з коштами на ремонт і втратою економії на масштабі для тамтешніх виробників.
Найцінніші для кремля пласти населення, схоже, вже встигли відчути на собі ефект путінської війни і податися за кордон. Йдеться насамперед про IT-сферу країни, де нестача кадрів восени досягла 170 000 осіб. Стрімкий відтік мізків робить ціль москви щодо повного заміщення імпортних інформаційних технологій на внутрішні до 2025 року щонайменше непростою. А запланований на цей рік закон про заборону дистанційної роботи у критично важливих секторах може спонукати до еміграції і тих працівників, які досі перебували в межах країни.
«Фортеця» тріщить по швах
Аналіз макроекономічних та бюджетних даних, поки що не засекречених рф, малюють тривожну картину як для уряду, так і для населення країни. За даними російського Мінфіну, бюджетний дефіцит торік сягнув 2,3%, перевищивши попередній прогноз російських органів за місяць до цього на 0,3% (400 млрд руб.). Рекордні витрати, пов’язані з фінансуванням москвою війни, штовхнули уряд на використання ресурсів Фонду національного добробуту (ФНД) – стратегічного резерву російської економіки, на який спирається вся система соціального та пенсійного страхування і яка з 2008 року стабільно поповнювалася іноземною валютою. В жовтні був авторизований перший транш для «санації» бюджету розміром у 1 трлн рублів (14 млрд дол.), а з 13 січня Центробанк РФ почав здійснювати планомірну конвертацію юаней на рахунку Фонду в національну валюту для покриття недоотриманих в грудні нафтогазових доходів. Відповідно до планованих кремлем темпів задіяння ресурсів ФНД розміри останнього, згідно з офіційним прогнозами, зменшаться до кінця 2024 до 3,7% – найнижчого показника за два десятиліття. Тим часом вартість війни для держави-терориста, що вже «з‘їла» близько третини бюджету, зростатиме, а доходи нафтогазового сектора, навпаки, падатимуть. Так, федеральний бюджет на найближчу трирічку, підписаний путіним на початку грудня, передбачає скорочення податкових надходжень від видобутку та експорту вуглеводнів на 24% у порівнянні з 2022. За таких умов кремль планує збільшити витрати на оборону та утримання силових структур і урізати фінансування майже всіх цивільних категорій. Постраждають, зокрема, такі статті як «Розвиток промисловості та підвищення її конкурентоздатності», «Економічний розвиток та інноваційна економіка» та ряд інших – це остаточно ставить хрест на мріях російської правлячої еліти надолужити економічне відставання «фортеці» від цивілізованого світу.
Тягарем путінська війна стала і для російського населення в цілому. Як не дивно, частка громадян поза межею бідності у 2022 скоротилася – соціальні виплати сім’ям та індексація пенсій становили торік близько 20 млрд доларів, пише Bloomberg. Однак, за словами експертів, відбувалося це на фоні збитків для середнього класу. «Народ загалом біднішає, але бідних стає менше», – передавало видання думку економіста Євгена Гонтмахера. Фахівці вважають, що до середнього класу наразі можна зарахувати лише кожного десятого жителя країни, що в декілька разів поступається аналогічному показнику для більшості західноєвропейських держав.
Війна тільки починається
Хоч фаза активних маневрів на полі бою завершилася ще два місяці тому, економічне протистояння між путінським режимом і країнами Заходу включно з Україною тільки прямує до кульмінації. Найважливіші санкції проти російської економіки – обмеження на ціну нафти – вступили в силу лише з 5 грудня, через що загальнорічні показники кремля виглядають набагато кращими, аніж свідчать останні тенденції. Санкції проти нафтопродуктів країни-агресора, яким минулого року вдалося лишитися незачепленими, запрацюють лише з 5 лютого. У поточному році KSE очікує 50%-ового падіння нафтогазових доходів економіки держави-терориста, що відкриє можливість остаточно колапсу фінансової системи ворога.
З економічними труднощами в енергетичній сфері, імовірно, доведеться рахуватися і Європі. Так, збільшення попиту на нафту може штовхнути ціни Brent, яку ЄС імпортує з Близького Сходу, вище 90 доларів за барель вже в другій половині 2023. Окрім того, перед європейськими партнерами України може постати дефіцит на ринку LNG, якщо попит у Китаї зросте в наступні місяці на прогнозовані аналітиками 9%-14%. Нестача пального в газосховищах на континенті в новому опалювальному сезоні може досягти 30 млрд см кубічних, попереджало МЕА на початку місяця. Окрім цього, путінський режим продовжує тримати Європу в залежності від російського урану, ціна якого на світовому ринку зросла у 2022 на 40% і експорт якого щороку збагачує російську економіку на 200 млрд євро. Попри протести частини блоку на чолі з Польщею та Німеччиною, атомна промисловість РФ досі лишається недоторканною.
Тим не менш, ані повернути назад, ані скорити європейські ринки звичним шантажем кремлю вже точно не вдасться. Ще на початку року Брюссель оголосив про наміри повністю припинити імпорт викопного палива з росії до 2027. Спровокована путіним криза викликала не поразницькі настрої, а згуртованість перед спільною загрозою і пошук нових, креативних рішень, що доводять опитування європейських політиків у грудні. Для Заходу на енергетичному фронті вже вимальовуються перші суттєві успіхи: від запуску першого німецького LNG-терміналу в середині грудня до розбудови широкої мережі вітрових електростанцій у Північному морі з майбутньою потужністю до 150 гВт. Відстоювання власної свободи обійшлося союзникам України недешево: торішні витрати на енергію коштували ЄС і Британії втричі дорожче, аніж два роки тому, а вартість субсидій домогосподарствам і підприємствам за оцінками IntelliNews перевищила 780 млрд доларів. Однак гірка реальність для москви полягає в тому, що за дешевим російським пальним в Європі ніхто більше не сумуватиме, скільки б не старалася пропаганда. Відносини між кремлем та Заходом «не нормалізуються» навіть якщо російська агресія в Україні припиниться, підкреслював Генсек НАТО Є. Столтенберг в одному з недавніх інтерв’ю. Те саме можна сказати і про енергетичну зброю держави-терориста: якби «Північний потік-1» і «Ямал-Європа» відновили роботу зараз, російський газ (до якого в майбутньому доєднаються також нафта і нафтопродукти) не зміг би повернути собі колишню популярність. Кінцевий результат економічної війни росії з цивілізованим світом точно передбачити неможливо, проте кремлю вона не обіцяє нічого, крім чистих збитків.
Автор: Марк Вечный