Для нього камінь – не холодний шматок природного матеріалу, а жива порода, з одного погляду на яку майстер одразу визначає образ наступної скульптури.
Майстер-каменеріз з Ладижина Віктор Чубюк вже чверть століття створює унікальні скульптури з напівдорогоцінного та виробного каміння: мавпочка, що ховається від дощу під мокрим листком, папуга, скарабей, горила…. Його роботи настільки теплі, живі та натуралістичні, що зачаровують з першого погляду. Його техніка унікальна і поєднує в собі мистецтво каменерізної пластики Карла Фаберже, неймовірну точність ліній, виразність та грацію. Іноді здається, що це зменшені копії живих істот, увічнені в камені якимось містичним чином. Не дивно, що на скульптури ладижинського майстра полюють колекціонери з усього світу.
Що стало для талановитого майстра Віктора Чубюка першим кроком на «кам’янистому» шляху, як він обирає гірську породу для виробу і над чим працює саме зараз, – читайте в ексклюзивному інтерв’ю.
– Вікторе, чому для справи всього життя Ви обрали один з найскладніших в обробці матеріалів – каміння? Що Вас надихнуло?
– У 1985 році після служби в армії я поїхав на БАМ. Я тоді ще не знав, що стиковка БАМу вже відбулася, і заробітків там не буде. Коли я жив у Тинді, дізнався, що там працює російсько-китайське підприємство з обробки дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння. Я вже займався різьбярством та виготовленням скульптур з кістки. А коли почув про камінь, зрозумів, що це – моє. Я пішов до них проситися на роботу, але мене не взяли, бо я тоді ще нічого не вмів. Але так трапилося, що це підприємство раптово зачинилося, власники переїхали в Китай, а обладнання все залишили. Місцеві умільці одразу скористалися можливістю, вирішили, що зможуть працювати, набрали робітників з місцевих без освіти. То ж за кілька років це все розвалилося. Але я мав змогу там повчитися, зібрав для себе якесь обладнання і в 1998 році повернувся в Ладижин.
– В моєму розумінні камінь – надскладний матеріал для роботи через особливості структури, наявність вкраплень. Це ж не метал, який можна розігріти і перекувати. Наскільки складно з ним працювати?
– Я працюю з твердими породами каміння. За шкалою твердості Мооса це від 5 до 10. Мармур – це 3, скло – 5, кварц, кришталь – 7, топаз – 8, корунд – 9. В кожної породи свої примхи, це потрібно знати на практиці. Підбирати відповідний інструмент. Але там чудові декоративні якості. Це не кістка. В кістки своє. В дерева своє. А тут більша палітра. Мені це цікавіше.
– З яким каменем найбільше любите працювати?
– Найбільше я люблю нефрити. Тим більше на БАМі була нефритова зона. Нефрити різних кольорів – зелені, медові, білі (найдорожчі) і кварцова група – димчастий кварц, моріон, просто гірський кришталь, дуже люблю кахолонг (білий камінь), яшми різні. Чим твердіше, тим краще. Наразі працюю з яшмою, агатами, топазами.
– Наскільки складно зараз роздобути камінь з цього переліку? Карантин вплинув на джерела постачання?
– Швидше на ситуацію вплинула економічна криза. Ще кілька років тому було легше. Зараз ми в такому світі живемо, що можна купити все, і за гроші привезти що завгодно. Є фірми, які возять каміння. Але зараз все згортається. В тому числі і ювелірна промисловість. А я якраз працюю з напівдорогоцінним та виробним камінням. Але якщо замовник хоче виріб саме з дорогоцінного матеріалу, не питання.
– З подільськими гранітами працювали?
– Ні, граніт доволі строкатий і більш цікавий для скульптора. Адже, щоб передати всю строкатість, має бути якийсь об’єм роботи. А розмір моїх робіт сягав, наприклад, 25 см заввишки.
– В Україні є власні родовища виробного та напівдорогоцінного каміння. Чи вам доводиться закуповувати сировину за кордоном?
– В нас є волинські топази і кварци. Це Житомирська область м. Хорошів. Там навіть є єдиний в Україні музей серйозний, де це все можна побачити. Там шахти є, де видобувають це каміння, і ще берил – наш український берил відомий в усьому світі. Коли я був на виставці в Мюнхені, там наші берили стоять, вони дуже цінні і ми пишаємося ними. Є Яшми. Кривий Ріг – там група «тигрове око», «соколине око». Тобто в нас багато свого каміння. Кремені. Наші волинські кремені, з якими я працював. Вони не такі виразні, як білоруські, але цього матеріалу багато, і він фактично безкоштовний. Є в нас і унікальна завадська яшма зелена. Є з чим працювати.
– Чи траплялося Вам знаходити матеріал для роботи буквально під ногами? Адже камінь до обробки має не зовсім привабливий вигляд.
– Не знаходив. Але був у мене один випадок. Я купив камінь, який коштував $ 500. Але він був великий і дуже важкий, мені не було куди його покласти. Я його в Києві коло дерева поклав спокійно, тому що знав, що його точно ніхто не візьме, і поїхав. А потім за тиждень повернувся і забрав. Чорний агат. Ну кому він потрібен. Шматок великий. Так що можна сказати, що знайшов.
– Яка приблизна вартість ваших робіт?
– Все залежить від розміру. Взагалі вартість моїх робіт коливається від $ 200 до 20 000. Найдорожчі фігури людські. Називається це блокована скульптура або «об’ємна мозаїка» там, де багато різних каменів, підганяєш їх одне до другого, кріпиться все на штифтах. Це складна робота, яка займає іноді до пів року. Багато часу витрачається і на роботу, і на пошук матеріалу.
– Наскільки складно реалізувати в Україні такі вироби?
– Дійсно складно. Вироби не дешеві – тут і витрати часу, і матеріали. Найчастіше мене питають ті, хто не може собі дозволити їх придбати. Тут потрібно говорити про освіту, про виховання і про достатки. А в Україні це все практично не збігається. До того ж ця криза. Я взагалі кожну економічну кризу на собі дуже добре відчуваю.
– Та все одно справу не залишаєте
– Ні, не залишу. Я цим живу.
– Як обираєте камінь для майбутньої скульптури? Спочатку бачите образ, а потім підшукуєте щось відповідне, чи навпаки, спочатку берете камінь, і вже з його структури та форми визначаєте персонаж?
– В більшості випадків спочатку беру камінь. Тому що камінь – це не дерево, що можна взяти інший шматок, якщо щось пішло не так. Тут часто прив’язуєшся до того, що вже є – габарити, форма, дефектність. Тому що в середині каменю може бути якась вада, тріщина. Коли виходиш на це, розумієш, що потрібно терміново змінювати концепцію. По-різному буває. Це не дерево, і не кістка. І ціна теж відчутна. Тут можна потрапити в халепу по грошах, якщо щось не так піде. Тому має бути серйозний підхід.
– Чи ведете підрахунок, скільки за чверть століття створили робіт?
– Можу сказати лише орієнтовно. Десь понад 300 було років 5 тому.
– Де найчастіше можна побачити Ваші скульптури?
– Переважно у колекціонерів. Не буває так, що щось одне купив і все. Часто вироби купують серіями. В мене були клієнти, які по 30-40 робіт купували. Якщо когось дивує ціна, я всім розповідаю цю історію. Скільки може коштувати сьогодні картина? Скільки завгодно. Все залежить від якості картини і імені художника. Так само і тут. Ви купуєте унікальну річ. Я, якщо навіть і захотів би, другої такої не зроблю. Тому що сам камінь унікальний. Він має якусь текстуру, малюнок. Тому, як би ти не старався, копія не вийде. Тобто не потрібні висновки експертів, якісь довідки. В самому виробі унікальність закладена. Тобто ви власник унікальної речі. Для колекціонера це дуже важливо. Я чув різні розповіді. В мене є клієнти, які колекціонують зброю. І там ціни захмарні. А потім прийшов експерт і зробив висновок, що це підробка і вона нічого не варта. Так само і живопис – при сучасному рівні техніки все це робиться. А вироби з каміння унікальні.
– Чи мають Ваші роботи якісь лікувальні властивості?
– Можливо. Є люди, чутливі до цього. В мене є одна річ. Там козак сидить, миє шаблю після бою. Це була історія, пов’язана з майданом. Вона називається «Пливе кача» – за назвою пісні. Я ж там на Майдані теж був, і це важливо для мене. І ця пісня постійно в голові лунала. Я просто прочитав її текст і вирішив, що воно десь так і виглядає – нелегка козацька доля. І я так її і реалізував. Спочатку мені попався оцей камінь – підставка, на якій він сидить. Це яшма. Вона з вкрапленнями червоного. На ній прямо червоні плями на цій яшмі. Вона зелена така, прозора, а на ній кроваві такі плями. І я зрозумів, що я це зможу використати. Відполірував, і воно має вигляд, ніби там річка тече, і ніби кров у цій річці. Ну і він сидить на березі. В нього на рукавах підібрав агат теж такий, ніби в крові. Це ж відома річ, коли шаблею махаєш, там весь будеш. Тут вже не до естетики.
Коротше, я цю річ зробив, поки що її не продаю. Колись на виставці вона стояла за скляною вітриною на другій поличці, десь на рівні грудей. І підійшов чоловік. Як виявилося, він був екстрасенсом, і він весь час в розмові зі мною перепитував, що тут так фонить. А я випадково закрив собою цю роботу, коли підійшов до нього. А потім, коли він побачив козака, сказав, що в цієї скульптури дуже сильна енергетика. А яка ж може бути енергетика, коли пів року працюєш над нею, ці всі думки…
– У Вас хтось був в роду, хто займався роботою по дереву чи працював з глиною?
– Так звичайно. Я думаю, що це передається, тому що дід мій Павло (батько батька) був майстром по дереву. Раніше ж усе без станків робили. Він був на село найкращий майстер – робив вікна та меблі. А другий дід (мамин тато) помер рано. Мама розповідала, що він теж був дуже хазяйновитий і все міг зробити своїми руками. Син мій Павло теж займається скульптурою. Так що це дійсно передається. І, якщо це в крові, то ніщо не завадить. Був у мене такий досвід. Я ще коли в Ладижинській школі навчався, гарно малював. Тому мене батьки намагалися кудись запроторити в якийсь заклад, щоб я вчився малювати. А коли тиснеш на дитину, виникає супротив. І до того дійшло, що я так це все зненавидів, що різьбярством почав займатися аж після 30 років.
Тому я на сина не тиснув, а він мені розповідав, що хоче займатися чимось іншим.
Це ремесло, яке є в руках точно. Тому що ми бачимо, як змінюються зараз пріоритети, якісь професії зникають і треба про всяк випадок якесь ремесло мати в руках.
– Як в Україні можна оволодіти таким ремеслом?
– З цим якраз велика проблема. З цим якраз велика проблема. Є в мене знайомі на Уралі – там училище спеціальне, де готують різьбярів по каменю. Ще до початку подій на сході України я туди їздив поспілкуватися. Я казав, що їм простіше, адже є ціле училище, де діти можуть вчитися. А в Україні взагалі з цим проблема. На що мені відповіли, що зі 100 набраних учнів залишається лише 2 здібних. Це – 2%. Це свідчить про те, що крім бажання потрібно мати ще хист і я до цього додаю ще третю складову – щоб не вживав алкоголю. Тому що багато творчих людей зникають саме через це.
– Який, на Вашу думку, вираз повинна мати вдячність майстру?
– Особисто для мене найбільший ступінь вдячності, це відчуття морального задоволення людини, яка користується, споглядає на мої витвори. Хоча, я є кавалером нагород меморіального Фонду імені Карла Фаберже, а саме: ореднів Михайла Перхіна та Дениса – Уральського і це дійсно підтвердження визнання в товаристві митців СНД та світу.
