Концепція вільного руху і проживання громадян Євросоюзу на території держав – членів ЄС породжує багато різноманітних ситуацій, які часто викликають необхідність комплексного застосування норм різних правових систем. Так, після розірвання шлюбу трапляються випадки, коли один із батьків разом із дитиною переїжджає на постійне проживання до іншої країни, а другий з батьків з часом втрачає зв’язок та інтерес до дитини, внаслідок чого виникає питання про позбавлення батьківських прав останнього/останньої.
Найкращий спосіб зрозуміти, як вирішити основні правові питання у транскордонному позбавленні батьківських прав, — це правовий аналіз реальної ситуації.
Отже, case: після розлучення у Нідерландах (обоє батьків і дитина громадяни Нідерландів) батько разом із дитиною з дозволу матері переїжджають до Польщі. Там вони проживають уже три роки, дитина відвідує місцеву школу, має друзів, розмовляє польською, батько працевлаштований і забезпечує сім’ю. Протягом перших трьох років мати двічі приїжджала до Польщі, щоб провідати дитину, час від часу телефонувала, цікавилася життям дитини. Проте протягом останніх восьми місяців з матір’ю немає жодного зв’язку. Оскільки батько ще до переїзду до Польщі піклувався про дитину самостійно, а мати мала проблеми з наркотиками, то батько вирішив звернутися до суду з метою позбавлення її батьківських прав для того, щоб не потребувати згоди матері на вирішення ключових питань життя дитини.
Для реалізації права на звернення до суду з метою позбавлення батьківських прав потрібно вирішити такі основні питання:
- суд якої країни буде розглядати справу і від чого це залежить (conflict of jurisdictions)?
- матеріальне право якої країни буде застосовуватися (conflict of laws)?
- які основні умови для позбавлення особи батьківських прав за матеріальним правом, яке застосовується до спірних правовідносин?
- які особливості судового процесу?
Для відповідей на ці запитання необхідно застосувати вторинне право ЄС, національне право країни ЄС та одну конвенцію. Дотримуючись послідовності, аналізуємо і визначаємо.
Суд якої країни буде розглядати справу і від чого це залежить (conflict of jurisdictions)?
Питання, пов’язані з батьківською відповідальністю, з 1 березня 2005 року були врегульовані добре відомим для юристів-міжнародників Регламентом Brussel II – Регламентом Ради ЄС № 2201/2003. Проте 31 липня 2022 року цей Регламент втратив чинність. Замінив його новий Регламент від 25 червня 2019 року № 2019/1111 «Про міжнародну підсудність, визнання та виконання судових рішень у шлюбно-сімейних справах та справах про батьківську відповідальність, а також про міжнародне викрадення дітей». Новий Регламент застосовується в судових процесах стосовно офіційних документів та угод, які були розпочаті/складені з 1 серпня 2022 року (не застосовується у Данії).
Отже, міжнародна підсудність визначається положеннями Регламенту № 2019/1111 і юрисдикцію у справах про батьківську відповідальність за дитину мають суди тієї держави-члена, в якій постійно проживає дитина на момент звернення до суду.
Для того щоби правильно застосувати цю норму, необхідно визначити зміст поняття постійного проживання у праві ЄС. У Регламенті англійською мовою застосовується термін habitual residence, який не є новим для правової доктрини Євросоюзу.
Habitual residence застосовується у праві ЄС як наднаціональний фактор прив’язки, який за своїм значенням для вирішення питань підсудності переважує інші складові особистого закону особи (як от національність і місце проживання). Водночас важливо зауважити, що термін habitual residence не має чіткого визначення і в кожній справі національний суд буде трактувати його зміст залежно від обставин конкретної справи. Водночас константами цього терміна є рівень інтеграції дитини до соціального середовища країни проживання; тривалість, умови і причини перебування дитини у конкретній країні ЄС; причини переїзду сім’ї; місце розташування школи, яку відвідує дитина; мова, якою розмовляє дитина і члени її сім’ї; її національність; де розташовано центр інтересів сім’ї та дитини.
Крім того, необхідно враховувати й інші фактори, наприклад, наявність у дитини важкого вродженого захворювання, у зв’язку з чим вона потребує постійного нагляду і спеціальних умов для освіти й розвитку; зловживання одного з батьків наркотичними речовинами чи алкоголем. Усе це буде враховувати національний суд під час тлумачення поняття habitual residence, від чого і залежить визначення підсудності справи.
Отже, відповідь на запитання № 1. Враховуючи обставини ситуації, що аналізується, постійним місцем проживання дитини буде Польща, оскільки дитина проживає там тривалий час разом із батьком, відвідує місцеву школу, соціалізувалася, батько має там постійну роботу, мати навідувала їх у Польщі, центр інтересів дитини – в Польщі. Тому юрисдикцію щодо розгляду заяви про позбавлення батьківських прав у цьому випадку матиме польський суд.
Матеріальне право якої країни буде застосовуватися (conflict of laws)?
Acquis сommunautaire не містить правових норм, які б регулювали питання застосовного права у справах про батьківську відповідальність. І це цілком логічно, адже Європейський Союз відіграє обмежену роль у справах сімейного права, і кожна держава-член має власні правила. Роль ЄС полягає в тому, щоб рішення, прийняті в одній країні, могли виконуватися в іншій.
Питання застосовного права врегульовані Гаазькою конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (її учасниками є, зокрема, Нідерланди і Польща, а також Данія). Так, якщо правом ЄС не регулюється якесь питання, то застосовуються міжнародні договори, учасниками яких є ті чи інші держави – члени ЄС. Проте якщо правом ЄС конкретне питання врегульовано, то застосовуються відповідні норми вторинного права ЄС, а не положення міжнародних конвенцій.
Оскільки питання застосовного права у справах щодо батьківської відповідальності не врегульовано правом Євросоюзу, то у ситуації, що розглядається, необхідно застосувати статтю 15 вказаної Гаазької конвенції, яка визначає, що під час здійснення своєї юрисдикції згідно з положеннями розділу II органи договірних держав застосовують своє національне право.
Тобто, даючи відповідь на запитання № 2: у ситуації, що розглядається, має застосовуватися національне право Польщі (як матеріальне, так і процесуальне).
Які основні умови для позбавлення особи батьківських прав за матеріальним правом Польщі?
Відповідь. Закон Польщі, який регулює підстави й умови для позбавлення особи батьківських прав, має назву Kodeks rodzinny i opiekuńczy (Сімейний і опікунський кодекс), прийнятий 25 лютого 1964 року.
Так, статтею 111 Сімейного і опікунського кодексу Республіки Польщі однією з підстав для позбавлення батьківських прав визначено грубе нехтування батьківськими обов’язками. Проте закон не конкретизує, що саме розуміється під грубим нехтуванням батьками своїми обов’язками щодо дитини. Для розуміння основних складників цієї підстави необхідно звертатися до практики Верховного суду Республіки Польщі (Sąd Najwyższy Rzeczypospolitej Polskiej).
З аналізу відповідної судової практики випливають такі основні правові висновки:
- грубе нехтування батьківськими обов’язками – це серйозна недбалість або недбалість меншої ваги, яка характеризується умисною недоброзичливістю, наполегливістю та некоректністю;
- ухилення від сплати аліментів, зловживання алкоголем або участь у злочинній діяльності також можуть вважатися порушенням обов’язків щодо дитини;
- грубе нехтування батьківськими обов’язками також може полягати у повному розриві зв’язків з дитиною або тривалій відсутності зв’язку з дитиною з вини батьків, відсутності інтересу до її долі.
Такий підхід до розуміння сутності грубого нехтування батьківськими обов’язками є сталим у Польщі.
Які особливості судового процесу?
Цікавими особливостями є те, що велика кількість справ слухається у закритих судових засіданнях, справи розглядаються не за позовами (як в Україні), а за заявами (у порядку непроцесуального провадження) і будь-хто може звернутися із такою заявою (в Україні коло позивачів обмежене). Також опікунський суд Польщі може розпочати провадження ex officio (“за посадою”, у цьому випадку – самостійно, з власної ініціативи). Такі умови випливають зі статей 506, 510, 511, 570 Цивільного процесуального кодексу Республіки Польщі (Kodeks postępowania cywilnego).
***
Отже, транскордонні справи про позбавлення батьківських прав в ЄС потребують комплексного підходу до застосування різних правових систем: права ЄС (вторинного), міжнародного права (багатосторонніх міжнародних угод) і національного права держав – членів ЄС. Проте, незважаючи на такий багатовекторний підхід, відповідне законодавство досить чітке, а практика його застосування стала. Такий стан речей ілюструє в дії принцип правової визначеності, що, безумовно, є позитивним фактором.
Наталія Боднар, старший партнер АО «Прилуцька & Партнери»