Після повномасштабного вторгнення РФ куратори з українських силових структур надали ексклюзивне право доступу до полонених загарбників майже невідомому в Україні блогеру Володимиру Золкіну, 1981 р.н.. Цю можливість він використав задля власного піару та отримав сотні тисяч шанувальників. Однак, суспільство майже нічого не знає про особу, якій довіряє представляти себе у надзвичайно складній ситуації.
До 24 лютого 2022 року В. Золкін не мав успіху. В публічному просторі він з’явився раптом та невідомо звідки. Вже у доволі зрілому віці почав називати себе журналістом, записуючи відеоролики. Близько 2 років Золкін займався тим, що брав інтерв’ю у лідерки нині забороненої партії Шарія, висвітлював прокремлівську акцію «Безсмертний полк», відбілював репутацію обвинуваченого у теракті та створенні незаконного воєнізованого формування колишнього нардепа С. Семенченка та виправдовував засудженого за садистські дії з полоненими ватажка банди «торнадо» Р. Онищенка. Тобто в «журналіста»-новачка були доволі дивні теми та вподобання. Проте, все змінила війна, піднявши Золкіна в топ «зірок» та раптових «патріотів».
Однак, суспільству треба знати про Володимира Золкіна більше. Щонайменше те, що в минулому він був міліціонером, в 2010 році скоїв звіряче вбивство молодої людини, використав посвідчення правоохоронця для вчинення правопорушень та намагався уникнути відповідальності за вбивство з використанням службового становища.
11.11.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав Золкіна виним в умисному та зухвалому вбивстві. Пана Володимира було засуджено до 14 років колонії, але відсидів він удвічі менше. Відбував покарання В. Золкін в Менській колонії, що призначена для колишніх правоохоронців.
Отже, що ж сталося?
11 липня 2010 близько 05 години поряд із приміщенням розважального центру «Формула» по вул. Велика Кільцева, 2 в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області між Золкіним та його приятелем з одного боку, та трьома хлопцями з іншого сталася сварка, яка швидкоплинно переросла у бійку. Після закінчення бійки наймолодший учасник подій за наказом брата поїхав додому на таксі, інші ж двое «опонентів» Золкіна пішли у напрямку АЗС «Лукойл», яка розташована в с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Петропавлівська, 10.. Тим часом пан Золкін вирішив наздогнати та вбити одного з учасників подій з метою помсти – а саме курсанта, який дозволив собі не погодитися із «законними вимогами» Золкіна. Наздогнавши «опонентів» за допомогою таксі, Золкін накинувся на курсанта Національної академії внутрішніх справ. Приятель Золкіна, маючи намір йому допомогти, незабаром прибіг на місце бійки, вирвавши дошку з дерев`яного піддону. Приятель потерпілого, побачивши людину з дошкою, втік. А Золкін разом зі своїм приятелем бив жертву кулаками та ногами по голові, поки та не вмерла. В процесі приятель Золкіна зламав дошку о потилицю вбитого, але Золкіна це не зупинило.
В подальшому молодший брат вбитого повідомив слідству, що Золкін почав сварку ще в клубі на дискотеці. Чіплявся до нього, до товариша, та до його старшого брата, розмовляючи з кожним окремо. При цьому Золкін називався міліціонером, вимагав речі, нишпорив по кишенях наймолодшого учасника та його приятеля під приводом пошуку нібито зниклого в якоїсь дівчини годинника. Почавши з молодшого, Золкін вдарив його ногою по руці, зламавши руку, та вимагав від юнака віддати йому телефон. Після цього зайнявся приятелем вбитого в подальшому курсанта: пред`явив посвідчення працівника міліції та, погрожуючи затриманням, запропонував «вийти та поговорити». Далі провів «обшук» особистих речей. Не знайшовши годинника, Золкін не припинив чіплятися до юнаків.
Мешканка будинку неподалік АЗС (місця злочину) дала важливі свідчення: Золкін та його приятель били лежачого хлопця вдвох. Приятель Золкіна вдарив хлопця три рази по голові дошкою. До цього моменту той, що лежав, закривав голову руками та благав, щоб його перестали бити, але після дошки замовчав. Під час всіх цих подій, спостерігаючи за тим, що відбувається з балкону, жінка марно намагалася викликати міліцію. Це тривало на протязі щонайменше 15 хвилин, але міліція не реагувала. Вона бачила, що лише після того, як жертва остаточно завмерла, вбивці почали комусь телефонувати.
Раптовий свідок, що був у нічному клубі «Формула», повідомив, що біля клубу бачив початок суперечки двох хлопців (Золкіна та курсанта). Потів викликав автівку, а в подальшому став свідком розвитку подій біля АЗС «Лукойл». Він вирішив прийти на допомогу. Побачив, що на газоні вже лежить нерухомо хлопець, поруч стоїть ще один хлопець – водій автомобіля «Мазда». А Золкін стояв на руці у хлопця, який лежав на газоні. Після його зауваження Золкін прибрав ногу. В розмові свідок запропонував хлопцям гроші, щоб вони тільки відпустили хлопця. Той вже виглядав мертвим, але, можливо, ще дихав. Проте вони відмовились, а Золкін на очах у свідка поліз в задню кишеню хлопцеві, що лежав, та достав звідти гроші. Пізніше виявилося, що з мертвого тіла ще «кудись зник» золотий ланцюжок.
Хлопець на «Мазді» – ще один випадковий свідок – повідомив, що на своєму автомобілі проїжджав по Кільцевій дорозі в м. Києві в напрямку Жулянського мосту та біля АЗС «Лукойл» побачив, що на газоні лежить чоловік, поряд з яким стояли двоє чоловіків, один з них був побитий, а інший ні. Він подумав, що того чоловіка, що лежав, збила машина, та вирішив допомогти. Коли він підійшов до чоловіка, що лежав на газоні, то побачив, що він лежить лицем до низу. Свідок запитав у чоловіків, які стояли поруч з тілом, про те, що трапилося, на що Золкін відповів, що вони розберуться самі, та порадив не втручатися. Свідок сказав, що потрібно викликати швидку, на що Золкін відповів, що він працівник міліції та вже про все потурбувався. Після цього Золкін знов наполіг, щоб свідок йшов геть – не втручався. Але свідок відмовився. Згодом по дорозі проїжджав патрульний автомобіль, який зупинився. Золкін одразу ж підійшов до працівників міліції, щось їм сказав, та сів до їхнього автомобіля. Свідок ще довго знаходився на місці події, надавав пояснення та бачив, як лише згодом приїхала «швидка». Бачив ще, як на відстані 10-15 метрів від місця події працівники міліції знайшли дерев`яну палку довжиною біля метра.
Свою вину Золкін не визнав, пояснивши, що діяв як правоохоронець, намагаючись затримати хлопців, які, на його думку, вчинили крадіжку. Посилався на дівчину з дискотеки, яка йому пожалілася. При цьому дівчина з дискотеки підтвердила слідству, що в неї зник годинник, проте не вказувала ані на вбитого хлопця, ані на когось конкретно. Вона додала, що не збиралася звертатися з заявою про крадіжку, оскільки годинник не мав матеріальної цінності. До суду ж ця дівчина не прийшла, щоб або підтвердити, або спростувати попередні покази, надавши відповідей на запитання потерпілої сторони. Тобто – привід для «з’ясування стосунків» між хлопцями та паном правоохоронцем В. О. Золкіним виявився вигаданим.
Володимир Золкін повідомив суду, що в нього не було на меті вбивати людину, що він був «в афекті», та попросив його виправдати. Але свідки наполягали, а суд врешті-решт прийшов до висновку, що сталося зухвале вбивство, яке було скоєне за ініциативою пана міліціонера Володимира Золкіна.
Три випадкових свідка трагедії – небайдужі громадяни, які не належали до сторін, що приймали участь в бійці, зіграли вирішальну роль у встановлення істини під час судового розгляду. Хоча слідство проводилося формально, покази спотворювалися, а на свідків чинився тиск. З оприлюднених матеріалів можна зробити висновок, що робота над встановленням картини злочину проводилася поверхово і формально, а правоохоронна система намагалася «відмазати» вельмишановного Володимира Золкіна.
Володимира Золкіна звільнили з органу міліції за його власним бажанням «заднім числом». Суду була представлена фейкова експертиза, в якій йшлося про те, що Золкін «був не в собі»: тобто діяв у стані афекту, а тому не має відповідати. Але суд не погодився, підкресливши, що задля афекту потрібна раптовість. А пан Золкін наздогнав свою жертву на значній відстані від місця початкової сварки та продовжив здійснення плану, метою якого була помста.
Золкіна В. О. достроково звільнили від покарання у січні 2017 року, тож судимість на сьогодні не погашена (погашення судимості можливе лише у січні 2025 року). Крім того, борг, визначений судом, наразі не закритий: Золкін не розрахувався з батьками убитого та з його молодшим братом за цивільними позовами про виплату компенсації моральної шкоди. Незважаючи на це, пан Володимир Золкін користується можливістю виїзду за кордон, хоча відноситься до чоловіків призовного віку, хоча в Україні діє воєнний стан та існує заборона на виїзд для чоловіків.
Отримати повну інформацію про вирок Володимира Олександровича Золкіна можна шляхом звернення на сайт «Судова влада України»: https://court.gov.ua/
Та ж сама «Судова влада України» дає посвяченим у нюанси українського суспільно-політичного життя відповідь на запитання: хто ж стоїть за Володимиром Золкіним? Виявляється, захищав убивцю з МВС, допомагаючи звільнитися від покарання достроково, адвокат Бодров Єгор Євгенович, який відомий участю в дуже гучних кримінальних справах. Так само Єгор Бодров відомий тим, що в 2014 році вступив на службу до УБОЗ Київської області. Але вже 25 листопада 2014 року був затриманий і провів під вартою 3 місяці маючи підозру за ст. 189 ККУ, частина четверта (розбій у складі організованої групи) та 187 (здирництво).
Що, однак, не завадило Бодрову у 2021 році стати радником міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського: https://ord-ua.com/2021/10/26/podvedet-li-bodrov-monastyrskogo-pod-monastyr/ А надалі, вже під час повномасштабного вторгнення, пан Бодров встиг ще й взяти участь у конкурсі на посаду директора НАБУ: https://skelet.info/kogo-ermak-postavit-na-nabu/
Про Єгора Євгеновича Бодрова є чимало компрометуючої інформації у відкритому доступі. Її доволі легко знайти за допомогою пошуку в системі Google. У публікаціях Бодрова, як правило, називають «рєшалою», «фунтом», «генератором ідей як «зрубати бабла» та «пташеням Єрмака». Деякі джерела повідомляють про наявність у нього російського громадянства.
Вирок у справі колишнього міліціонера Золкіна В. О також знаходиться в реєстрі судових рішень (Золкін у ньому – ОСОБА 14): https://reyestr.court.gov.ua/Review/41379198
Володимир Золкін визнав факт судимості за допомогою публікації у своєму телеграм-каналі: https://t.me/volodymyrzolkin/7531?fbclid=IwAR1aPSwBkyQEWPcTB_1g0MBa_qOZsrinfh9OOposRt0Rs4ClhMbiBotnIV4 Хоча спочатку заявляв, що не варто реагувати на закиди нікчем та «маячню»: https://www.facebook.com/ZolkinVolodymyr/posts/pfbid034hiJBH7hxPyajrKgnHRjCpck2jsRDRgVUBUA4phXZ7GiJPTEUtTYtEqEhVsQji3Zl
Визнання Золкіним факту судимості, втім, значно коротше за його звичайні інтерв’ю, де Золкін виступає героєм часу. Це зізнання виглядає як стандартна відповідь засудженого, що досі не розкаявся: «Щодо судимості Золкіна, він вже якось про це говорив, можете послухати з 03.50 тут 2 хвилини http://surl.li/fjwlc нічого не змінилося. Інцидент стався в 2010 році, по версії суду це навмисне вбивство, по факту, це бійка, яку розпочав потерпілий (з двома своїми друзями) якому Золкін в результаті визивав швидку (це зафіксовано), і смерті йому не бажав, підіймайте справу, перевіряйте. Теперішньої діяльності Золкіна, це ніяк не стосується».
Це жалюгідне самовикриття у соцмережі Телеграм відбулося після того, як про судимість колишнього правоохоронця за вбивство розповіла у себе на сторінці у соціальній мережі Фейсбук журналіст-розслідувач Тетяна Заровна: https://www.facebook.com/tzarovnaja/posts/pfbid02nZ8HoxsQRDDPu8bR18zx49K4sHidJkkx6pYSbyTHkJPnDFUL7yq3rn4gegxzCArzl
При цьому Вікіпедія станом на 14.03.23 зберігає мовчання щодо судимості блогера Володимира Золкіна: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D1%96%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Натомість українська Вікіпедія містить інформацію про його колишнє місце роботи в МНС, освіту та інші нібито факти біографії без будь-якої вказівки на джерело, яке б підтверджувало ці «офіційні» відомості.
Нинішня діяльність Золкіна теж балансує на межі законності. Громадянин В. О. Золкін, який не є офіційним представником української влади, стверджує, що має вплив на формування списків на обмін полоненими. Якщо вірити пану Володимиру Золкіну, він навіть має власний обмінний фонд. На відео, розміщеному В. Золкіним 14.03.23 на його сторінці у Фейсбуці, військовополонені, що стоять на колінах, говорять наступне: «Відео знімається для обмінного фонду Дмитра та Володимира», очевидно натякаючи на Золкіна та його приятеля Дмитра, який також бере участь у сумнівних діях із полоненими.
Блогер Володимир Золкін заявляє, що «ні в яку політику не збирається»: https://www.facebook.com/ZolkinVolodymyr/posts/pfbid021yMm9Q1ZQvDuFzj7HBdVxuT81mZQBMSk2BGzyYwxBaM86k2Umc4JMcKDm3LQZq2Vl Однак велика інформаційна кампанія у медіа, компліментарні версії біографії, розміщені на сумнівних інтернет-порталах (https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-vladimir-zolkin.html), агресивний піар у взаємодії з широко відомими громадськості персонами (зокрема – з представниками країни-агресора Росії) говорять про те, що похід у політику вже розпочато і активне політичне життя Володимира Золкіна б’є ключем.
Юридичний аналіз «інтерв’ю», які зараз продовжує проводити разом зі своїм товаришем В. О. Золкін, вказує на те, що це фактично допити, які проводяться з порушенням Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/geneva_prisoners_3.shtml , що надалі може бути використане окупантом проти інтересів жертви російсько-української війни – тобто проти держави Україна. Наприклад, для того, щоб зменшити частку своєї відповідальності за низку військових злочинів щодо українських військовополонених.
«Зараз знов переживають особливі сподівання та навіть піднесення рецидивісти. Мені здається очевидним, що подібні раптові «зірки» вже пхаються до політики. Наприклад, Наталія Мосійчук і весь телеканал Коломойського ліплять з гі*на Поворознюка героя. З 4 разів судимого О. Поворознюка, який несе в маси культуру російського матюка та “романтику” 90-х, який наводить жах на односельців, та розповідає казки про свої подвиги на славу України – щосили ліплять нового політика. У Золкіна аудиторія наївних фанатів не менш широка. У нього беруть інтерв’ю як у експерта (!), причому з великим ентузіазмом – як українські, та і російські (нібито опозиційні) канали, намагаючись виліпити зі шматка самі знаєте чого… цукерку. Цукерку нам з вами на наступні вибори. Ні, це НЕ моральні авторитети, НЕ видатні персони сучасності. Це зірки, запалені кимось із корисливими цілями. Ким конкретно запалені – це ви вже думайте самостійно. Але саме такі псевдозірки – особи з кримінальним шлефом, зі скелетами в шафах, саме вони є найбільш вигідними як нашим внутрішнім, так і нашим зовнішнім ворогам», – прокоментувала ситуацію щодо Володимира Золкіна журналіст-розслідувач Тетяна Заровна.
Але, саме цікаве в історії Бодрова і Золкіна, це ті, хто їх покриває, використовуючи державний ресурс. Про це ми розповімо Вам в наступній частині повісті..
Додаткова інформація:
Стаття «Кого Єрмак поставить на НАБУ?» 05.12.2022:
https://skelet.info/kogo-ermak-postavit-na-nabu/
Стаття «Єгор Бодров як особа МВС Монастирського» 15.12.2022
https://skelet.info/egor-bodrov-kak-lico-mvd-monastyrskogo/
Підготовано за матеріалами: https://ord-ua.com/2023/03/15/kogo-jak-ta-za-shho-vbiv-volodimir-zolkin-sekretna-sudimist-nevidomi-storinki-biografii/