
Політична сатира
Схоже, Україна нарешті знайшла універсальну економічну модель. Не треба підвищувати податки. Не треба шукати інвесторів. Не треба випускати облігації.
Треба просто, щоб усі здали всіх.
І тут Зеленський, звичайно, молодець.
Почали зверху — і тепер головне не зупинятися.
Сьогодні один чиновник отримав підозру. Завтра він згадає, кому носив гроші. Той згадає, з ким ділився. Третій розповість, хто все організував. Четвертий покаже рахунки. П’ятий — квартири. Шостий — криптогаманці. І пішло-поїхало.
Головне правило нової системи:
тебе здали — здавай наступного.
Не знаєш кого — добре подумай.
Знаєш двох — здавай двох.
Знаєш десятьох — бюджет узагалі буде вдячний.
У підсумку кожен корупціонер стає не проблемою державного бюджету, а потенційним джерелом його поповнення.
Арештували активи — плюс бюджету.
Повернули незаконно отримані кошти — плюс бюджету.
Конфіскували майно за рішенням суду — знову плюс.
Хтось порушив умови застави і вона законно звернена в дохід держави — ще гроші.
Так дивишся — і дефіцит бюджету починає нервувати.
Найцікавіше почнеться нижче
З верхами розібралися — спускаємося нижче.
Міністерства.
Прокуратура.
Податкова.
Митниця.
Обласні адміністрації.
Міста.
Райони.
Села.
І десь голова маленької сільради вже прокидається о третій годині ночі з думкою:
«А хто знає про той тендер 2019 року?»
Ось це і є справжня профілактика корупції.
Не плакати на білбордах: «Не бери хабарів».
А зробити так, щоб корупціонер боявся не тільки НАБУ.
Щоб він боявся свого заступника.
Бухгалтера.
Водія.
Партнера.
Кума.
І особливо того товариша, якому десять років тому сказав:
«Та ти не переживай, тут усі свої».
Тепер кожен сам за себе.
А далі починається національний чемпіонат
Хто перший прийшов до слідчого — той і розповідає.
— Я знаю про Петра.
— А Петро?
— Петро знає про Василя.
Приходить Василь:
— Я взагалі-то знаю про Івана.
Іван:
— А я зараз вам таке про всіх трьох розповім…
Слідчий сидить, відкриває нову папку:
«Україна. Том 847».
Головне, щоб ніхто не переплутав сатиру з юридичною консультацією: саме по собі бажання «здати всіх» нікого автоматично не виправдовує. Винуватість встановлює суд, а співпраця зі слідством має наслідки лише в порядку, передбаченому законом.
Але як політична модель виглядає красиво:
вкрав — поверни;
знаєш, хто ще крав, — розкажи;
знайшли активи — повертаємо державі;
дійшли до наступного — повторюємо процедуру.
І головне — не зупинятися
Бо якщо вже оголосили очищення, воно не повинно закінчуватися на політично зручних прізвищах.
Справжній атракціон почнеться тоді, коли правило стане універсальним:
своїх немає.
Президентські?
Перевіряйте.
Опозиційні?
Перевіряйте.
Прокурори?
Перевіряйте.
Антикорупціонери?
Якщо є законні підстави — теж перевіряйте.
Ті, хто перевіряє перевіряючих?
І їх перевіряйте.
А потім створіть орган, який перевірятиме тих, хто перевіряє перевіряючих.
Щоправда, приблизно на цьому етапі країні може знадобитися ще одне НАБУ.
Зеленський молодець
Тому Зеленський молодець.
Головне тепер — довести експеримент до логічного завершення.
Щоб одного прекрасного ранку вся країна прокинулася, подивилася навколо і зрозуміла:
здавати більше нікого.
Усі вже всіх здали.
Усе, що суд постановив конфіскувати, — конфіскували.
Усе, що належить повернути державі, — повернули.
Бюджет наповнили.
Корупціонерів закінчили.
І десь у Міністерстві фінансів сидить сумний чиновник і запитує:
— А бюджет наступного року ми чим наповнювати будемо?
І тут настає найстрашніше.
Доведеться розвивати економіку.
