На тлі виснажливих позиційних боїв на фронті у тіні залишається новий, набагато небезпечніший етап еволюції ворога – перенесення Росією бойових дій у космічний простір. Йдеться про розгортання Кремлем власного низькоорбітального супутникового угруповання «Рассвет». Якщо раніше ворожі далекобійні безпілотники залежили від заздалегідь прописаних маршрутів або цивільних SIM-карт, то з реалізацією проєкту “Рассвет” Росія прагне здобути абсолютну автономність у супутниковому зв’язку, навігації та донаведенні високоточної зброї в режимі реального часу.
За даними української воєнної розвідки, ця програма давно вийшла за межі “цивільного 5G-проєкту” і стала головним технологічним пріоритетом військово-промислового комплексу РФ. Попри технічні проблеми, вважати цей проєкт незначною загрозою було б помилкою. Окремий ризик становить технологічна співпраця Москви з Пекіном, зокрема потенційне використання китайської електроніки.
Генерал-майор Ілля Павленко, заступник начальника Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України у 2015–2020 роках, застерігає від недооцінювання системи через проблеми з першими супутниками та обмежені результати випробувань. За його оцінкою, ключове питання полягає не в тому, наскільки ефективно «Рассвет» працює сьогодні, а в тому, чи зможе Росія довести систему до стану, за якого вона регулярно забезпечуватиме військовий зв’язок над Україною.
Експерт вважає, що російський проєкт супутникового зв’язку “Рассвет” необхідно оцінювати не лише як спробу створити альтернативу Starlink, а і як частину адаптації російської військової машини до тривалої війни проти України. Його потенційне значення полягає у можливості забезпечити передавання даних там, де традиційна наземна інфраструктура недоступна, а також у перспективі підтримувати управління безпілотниками на великих відстанях.
Від цивільного інтернету до військового зв’язку
“Рассвет” розробляє російська компанія Bureau 1440, що входить до структури X Holding. Проєкт позиціонують як систему низькоорбітального супутникового широкосмугового інтернету. За задумом, користувачі мають отримувати доступ до мережі через спеціальні термінали, які передаватимуть дані супутникам на орбіті.
Низька навколоземна орбіта має принципову перевагу над геостаціонарною: супутники перебувають значно ближче до Землі, тому потенційно можна зменшити затримку сигналу. Водночас один супутник швидко переміщується відносно конкретної точки на поверхні планети, а отже, для постійного обслуговування великої території потрібне численне угруповання апаратів.
Розвиток “Рассвета” прискорився на тлі повномасштабної війни проти України та продемонстрованої Starlink ефективності на полі бою. Для російської армії це не просто питання доступу до інтернету. Надійний супутниковий канал може забезпечувати обмін даними між підрозділами, передавання відео, роботу віддалених пунктів управління та зв’язок із платформами, які діють за межами покриття звичайних мереж.
За оцінкою Павленка, Росія прагне створити власну інфраструктуру, щоб менше залежати від іноземних телекомунікаційних систем. Він звертає увагу на те, що супутниковий зв’язок може бути особливо важливим для великих ударних безпілотників, зокрема реактивних, якщо їхні габарити дозволяють установлювати відповідні термінали.
Це не означає, що будь-який російський дрон автоматично зможе отримати високошвидкісний супутниковий зв’язок. Для цього потрібні сумісний термінал, відповідне живлення, антена, програмне забезпечення та стабільний канал передачі даних. Проте навіть часткове розв’язання цих завдань може розширити можливості російських сил.
Що вже відомо про супутники “Рассвет”
За даними з відкритих джерел, Росія розгортає супутники серії “Рассвет-3”. Компанія Bureau 1440 заявляє, що система має працювати на орбіті близько 800 кілометрів, забезпечувати швидкість передавання даних до 1 Гбіт/с і затримку до 70 мілісекунд. Серед заявлених технологій — підтримка стандарту 5G NTN та лазерні канали зв’язку між супутниками. Ці показники є заявленими характеристиками проєкту, а не незалежним підтвердженням того, що вся система вже забезпечує таку продуктивність у реальних умовах.
У 2026 році, за даними відкритих джерел, Росія здійснила два запуски по 16 супутників. Загалом ішлося про 32 апарати, однак їхня кількість на орбіті не дорівнює кількості повністю працездатних супутників. Павленко звертає увагу на проблеми з частиною апаратів: за його словами, один супутник зійшов з орбіти, а щодо інших виникали питання через відсутність очікуваного підняття орбіти.
Чому має значення висота орбіти? Що нижче супутник, то менша відстань, яку проходить сигнал. Це може скорочувати затримку, але водночас зменшує площу поверхні Землі, яку апарат здатний обслуговувати в конкретний момент. Вища орбіта дає змогу охопити більшу територію, але збільшує час проходження сигналу та може ускладнювати завдання, для яких потрібна мінімальна затримка.
Генерал пояснює це на прикладі заявленої висоти 800 кілометрів і нижчих орбіт, які використовувалися під час запусків. За його оцінкою, для висоти близько 500 кілометрів затримка може становити приблизно 30 мілісекунд, тоді як для 800 кілометрів заявлений показник наближається до 70 мілісекунд. Однак ці цифри не варто трактувати як гарантовану затримку для кожного з’єднання. Реальний показник залежить не лише від висоти, а й від маршруту передавання даних, обробки пакетів на обладнанні, завантаженості мережі та наявності лазерних каналів між супутниками.
Під час передавання даних сигнал може проходити від термінала до супутника, потім через один або кілька апаратів — до наземної станції, звідки дані надходять у потрібну мережу. Якщо використовується міжсупутниковий лазерний зв’язок, маршрут може бути організований інакше. Кожна додаткова операція обробки та передавання даних впливає на загальну затримку.
Саме тому, як наголосив Павленко, заяви про швидкість 1 Гбіт/с на користувача потребують обережного трактування: це не означає, що кожен термінал у бойових умовах постійно отримуватиме таку швидкість. Реальна пропускна здатність залежатиме від кількості одночасних користувачів, конфігурації супутникового угруповання, наземної інфраструктури та доступного радіочастотного ресурсу.
Також відомо, що усі пуски виконано ракетою «Союз-2.1б». Серійні запуски — з Плесецька, який є випробувальним космодромом Міноборони РФ. РФ планує запустити 292 супутники у 2027 році та 924 до 2035 року.
В чому небезпека вже зараз
Генерал Павленко переконаний, що одна з помилок в оцінюванні «Рассвета» — вважати, що невелика кількість супутників робить систему нефункціональною. Низькоорбітальне угруповання не обов’язково має забезпечувати постійний зв’язок над кожною точкою планети від самого початку. На ранньому етапі його можна використовувати для коротких сеансів зв’язку над визначеними районами.
За словами експерта, важливими можуть бути так звані вікна доступності — проміжки часу, коли супутник перебуває в положенні, що дозволяє встановити з’єднання з терміналом у потрібному районі. Кілька таких проміжків можуть бути достатніми для передавання певного обсягу даних або виконання конкретного завдання, хоча вони не замінюють безперервного покриття. Втім, це має значення для безпілотних систем. Якщо канал зв’язку доступний у потрібний момент, оператор може отримати відео, передати команду або скоригувати завдання.
Водночас можливість такого сценарію залежить від реальної пропускної здатності каналу, затримки, конструкції термінала та програмного забезпечення дрона. Павленко припускає, що Росія може адаптувати конфігурацію системи під військові потреби, зокрема під райони, які становлять для неї найбільший інтерес.
У серпні 2026 року джерела в українській розвідці повідомляли Janes про використання російськими військовими першої групи супутників «Рассвет» для зв’язку над Україною протягом кількох годин. Це повідомлення важливе тим, що йдеться вже не лише про плани чи рекламні характеристики розробника, а про заявлене використання системи у військовому контексті. Отже, ключовий ризик полягає не в тому, що «Рассвет» – аналог Starlink, а в тому, що Росія поступово набуває досвіду експлуатації власної супутникової інфраструктури та може розширювати її можливості.
Що зміниться для російських дронів
Найважливіший військовий сценарій, який розглядає Павленко, — використання супутникового зв’язку для передавання відео та управління безпілотниками. Традиційний дрон може виконувати завдання за заздалегідь заданим маршрутом і координатами. У складнішій конфігурації оператор отримує відео в реальному часі або близькому до нього режимі та може коригувати дії апарата залежно від ситуації. Якщо супутниковий канал забезпечує потрібні швидкість і затримку, це потенційно дає змогу гнучкіше змінювати маршрут, реагувати на перешкоди та уточнювати ціль.
Для України це створює кілька ризиків. По-перше, безпілотники можуть отримати додатковий канал обміну даними за межами традиційних наземних мереж. По-друге, супутниковий зв’язок може допомогти координувати дії розосереджених підрозділів або платформ. По-третє, розвиток компактніших терміналів у перспективі може розширити перелік носіїв, на які їх можна встановлювати.
Але між технічною можливістю та реальною бойовою ефективністю залишається значна відстань. Супутниковий канал сам по собі не гарантує точного ураження цілі, не усуває обмежень навігації та не робить дрон невразливим для радіоелектронної боротьби або протиповітряної оборони.
Так само не можна стверджувати, що всі російські реактивні дрони вже можуть керуватися через «Рассвет». Однак стратегічний напрям очевидний: якщо Росія зможе поєднати масове виробництво ударних дронів із більш стійкою супутниковою комунікацією, це ускладнить завдання українських Сил оборони.
Китайський чинник: технології, компоненти та стратегічна залежність
Окремий напрям оцінювання «Рассвета» — роль Китаю в російській технологічній та оборонно-промисловій адаптації. Генерал Павленко припускає, що Росія могла переходити від компонентів західного походження, які отримувала, зокрема, через неофіційні канали постачання, до китайської електронної бази.
Росія намагається зменшувати залежність від західних технологій і компенсувати санкційні обмеження за рахунок альтернативних постачальників. Для супутникових систем це особливо складне завдання: космічна електроніка має працювати в умовах радіації, температурних перепадів і обмежених можливостей ремонту після запуску. Тому недостатньо просто знайти мікросхему з подібними характеристиками. Потрібно, щоб вона відповідала вимогам до надійності, енергоспоживання, обчислювальної продуктивності та стійкості до космічного середовища. Перехід на іншу компонентну базу також може вимагати адаптації програмного забезпечення, схем керування й засобів тестування.
Також Павленко звертає увагу на те, що Китай може отримувати вигоду від поглиблення співпраці з Росією не лише через продаж компонентів. Російський військово-промисловий комплекс забезпечує можливість застосовувати й випробовувати технології в умовах реальної війни, а також формує попит на електроніку, оптику, засоби зв’язку та інші промислові продукти.
Як зазначив генерал, у контексті можливого використання китайської електроніки особливої уваги заслуговує Shanghai Fudan Microelectronics — китайська компанія, що працює у сфері розроблення інтегральних схем та мікроелектроніки.
У вересні 2025 року Міністерство торгівлі США внесло компанію до переліку Entity List, який передбачає експортні обмеження для визначених організацій. Американська сторона заявила, що Fudan Microelectronics постачала технології російським військовим кінцевим користувачам. Цей крок став частиною ширших зусиль США з обмеження доступу Росії до технологій, які можуть підтримувати її військовий потенціал. Міністерство торгівлі США, Бюро промисловості та безпеки
Однак наразі немає підтверджень того, що саме компоненти Fudan Microelectronics точно встановлені на супутниках «Рассвет». Чому ця компанія взагалі важлива для аналізу супутникової програми? Супутник — це не лише корпус, антена й система руху. Його робота залежить від комплексу електроніки: мікросхем керування, обчислювальних блоків, засобів обробки сигналів, систем передавання даних і програмного забезпечення. Окремі компоненти можуть бути критичними для роботи супутника, наземного обладнання або користувацького термінала. Якщо Росія справді замінює частину західної компонентної бази китайською, це може допомогти їй підтримувати виробництво попри санкції.
Фактор Білоусова
Павленко пов’язує прискорення російського ВПК із призначенням Андрія Білоусова міністром оборони (травень 2024 року). За словами українського генерала, Білоусов отримав повноваження координувати не лише Міноборони, а й промисловість у цілому, і орієнтується на китайську сировинну й компонентну базу: мікросхеми, оптика, тепловізори, вуглецеве волокно.
Експерт переконаний, що Білоусов – послідовник радянської школи математичного моделювання, який перевів оборонну промисловість РФ на жорсткі рейки залучення ресурсів КНР: 90% фінансових розрахунків оборонного сектору РФ зараз замкнено на юань і китайський банківський сектор.
Радіоелектронна боротьба: чому недостатньо просто “заглушити супутник”
Поява нового супутникового каналу створює для України окреме завдання у сфері радіоелектронної боротьби. Проте протидія такій системі значно складніша, ніж універсальне придушення сигналу на певній частоті.
За словами Павленка, для розроблення ефективних засобів протидії необхідно знати технічні параметри системи: використовувані частоти, протоколи зв’язку, характеристики терміналів, способи обробки сигналів та архітектуру мережі. Частина цих даних може бути недоступною у відкритих джерелах. Навіть коли загальні характеристики відомі, цього може бути недостатньо для створення ефективного засобу придушення.
Сучасні супутникові термінали можуть використовувати антени з електронним керуванням променем. У таких антенах напрямок приймання або передавання сигналу змінюється електронно, без механічного повороту всієї конструкції. Це дає змогу швидко адаптуватися до зміни положення супутника й забезпечувати стійкіше з’єднання за певних умов. Проте така технологія сама по собі не робить канал невразливим для РЕБ: ефективність протидії залежить від конкретної реалізації системи та характеристик перешкод.
Важливим елементом є й програмована логічна інтегральна схема — мікросхема, функціональність якої можна змінювати після виробництва шляхом перепрограмування. Такі компоненти можуть використовуватися для керування обладнанням і обробки сигналів. У супутникових системах можливість оновлення програмного забезпечення потенційно дозволяє виправляти помилки та змінювати алгоритми без фізичного ремонту апарата, якщо це передбачено його конструкцією.
Павленко також звертає увагу на міжсупутникові лазерні канали. Вони можуть забезпечувати передавання даних між апаратами без необхідності спрямовувати кожне з’єднання безпосередньо на наземну станцію. Але наявність лазерного зв’язку не означає, що вся мережа автоматично працює без наземної інфраструктури: для керування системою, маршрутизації, обслуговування та доступу до інтернету все одно потрібні відповідні наземні компоненти.
Отже, для України завдання — не оголошувати абстрактну потребу «заглушити Рассвет», а формувати технічні вимоги до протидії на основі розвідувальних даних і результатів випробувань. Це передбачає співпрацю військових, виробників РЕБ, розробників засобів зв’язку та міжнародних партнерів.
Чому знищення супутників — не просте рішення
Ще один можливий варіант протидії — фізичне ураження супутників або елементів наземної інфраструктури. Проте супутники на орбіті складно уражати, а руйнування космічного апарата може створити додаткові небезпеки. Уламки залишаються на орбіті й можуть становити загрозу для інших космічних апаратів. Масштаб ризику залежить від висоти, швидкості уламків, характеру руйнування та подальшої еволюції орбіт. Тому протисупутникові операції мають не лише військовий, а й ширший безпековий вимір.
Павленко застерігає, що розвиток великих угруповань робить фізичне знищення окремих апаратів дедалі складнішим способом нейтралізації системи. Якщо мережа складається з багатьох супутників, виведення з ладу кількох із них не обов’язково призведе до припинення її роботи. Водночас масштабне руйнування може створити неконтрольоване забруднення навколоземного простору уламками.
Міжнародний союз електрозв’язку та дипломатія
28 серпня 2026 року міністр закордонних справ Андрій Сибіга оголосив про звернення до Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) з вимогою виключити територію України із зон обслуговування всіх променів “Рассвета” у всіх смугах частот. Наступного дня Мінцифри разом із МЗС і Українським центром радіочастот подали заперечення щодо “Рассвет-1” і “Рассвет-3”. Павленко реалістично оцінює ефект: бюро МСЕ не має механізмів примусу, воно лише координує орбіти й частоти. Втім, якщо реєстрацію буде скасовано, система стане “піратською”, і це спростить аргументи на користь РЕБ та ураження наземної інфраструктури. Крім того, це привертає увагу світу до загрози.
За словами генерала, Україна очікує наразі від партнерів трьох речей: підтримки звернення до ООН і визнання системи нелегітимною; активної роботи партнерів над технічною протидією; і передачі Києву напрацювань, якщо вони з’являться.
Загроза виходить за межі України
Основний безпосередній ризик “Рассвета” пов’язаний із війною Росії проти України, проте потенційні наслідки розвитку такої інфраструктури можуть бути ширшими, наголошує українська розвідка. Павленко наводить сценарії, пов’язані з використанням супутникового зв’язку незаконними мережами та організованими злочинними групами.
Загроза для Європи. Ворог активно переносить виробництво реактивних БПЛА під землю. Оснащені терміналами “Рассвет”, такі дрони, запущені з цивільних суден чи автопричепів у Європі, зможуть безперешкодно вражати об’єкти у Великій Британії, Франції чи Німеччині. У Європи просто не вистачить дороговартісних ракет PAC-3 (Patriot) для відбиття масованих атак дешевих супутникових дронів.
Розповсюдження серед злочинних угруповань. Оскільки Росія планує продавати доступ до «Рассвет» у 70 країнах Глобального Півдня, цим зв’язком неодмінно скористаються Сомалійські пірати (для керування безекіпажними катерами проти торговельних суден) та латиноамериканські наркокартелі (для доставки контрабанди в обхід систем спостереження США).
Частотне шахрайство: Росія свідомо задекларувала для “Рассвет” частоти, які збігаються з частотним діапазоном американської військової системи Iridium (яку використовує Пентагон). У розвідці вважають, що це зроблено умисно: при спробі засліпити або заглушити російські супутники засобами РЕБ, союзники одночасно глушитимуть власний військовий зв’язок.
Не чекати, поки «Рассвет» стане повноцінною мережею
Дані про використання супутників для зв’язку над Україною свідчать, що проєкт уже потребує уваги не лише як цивільна телекомунікаційна розробка, а і як потенційний елемент російської військової інфраструктури. Якщо партнери не сприймуть розгортання “Рассвета” як критичний виклик безпеці НАТО вже сьогодні, завтра Сили оборони ризикують зіштовхнутися з принципово іншою динамікою ударів — коли ворожі рої БПЛА та реактивні ракети керуватимуться з космосу в режимі реального часу, минаючи будь-які наземні засоби РЕБ. Час для превентивних рішень, дипломатичної ізоляції та асиметричної протидії вимірюється вже не роками, а місяцями. Ігнорування або недооцінка “Рассвета” сьогодні гарантовано коштуватиме Україні та світу втраченого технологічного паритету вже у найближчому майбутньому.