Хто бореться з чудовиськами, тому слід остерігатися, щоб самому при цьому не стати чудовиськом.
І якщо ти довго дивишся в безодню, то безодня теж дивиться в тебе.
Фрідріх Ніцше
Чи не щодня в українських ЗМІ з’являються повідомлення про викриття різного роду колабораціоністів. Водночас у Єдиному державному реєстрі судових рішень є лише п’ять вироків за статтею 111-1 Кримінального кодексу України.
Спробуємо проаналізувати, чому так.
Конституція у примітці
До своїх релізів про перемоги над злочинністю правоохоронці зазвичай додають примітку: “відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Якщо перекласти цю норму мовою пересічного громадянина, вийде, що вся діяльність СБУ, ДБР, МВС, ОГП з викриття злочинців, затримання та обрання їм запобіжного заходу, оголошення про підозру або навіть про “скерування справи до суду” є лише підготовчою.
Реальним і єдиним показником роботи системи можна вважати лише обвинувальні вироки, що набрали законної сили.
Але за цим показником успіхи виявляються набагато скромнішими як за кількістю, так і за якістю. І, можливо, якщо чекати засудження обвинуваченого, то і звітувати не буде про що…
Показовою тут є статистика щодо притягнення громадян до відповідальності за колабораційну діяльність, яка, на жаль, стала сьогодні достатньо масовим явищем.
7 форм злочину
Офіційно це кримінальне правопорушення з’явилося в Україні 15 березня 2022 року. Тоді набрав чинності закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність”.
Закон закріпив 7 форм колабораціонізму, які відповідають частинам статті 111-1 Кримінального кодексу:
- публічне (в тому числі через Інтернет) заперечення збройної агресії проти України або заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора;
- добровільне зайняття громадянином посади в окупаційній владі (не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій);
- пропаганда у закладах освіти на користь агресора, в тому числі впровадження ворожих стандартів освіти;
- допомога ворожим формуванням (передача матеріальних ресурсів, ведення спільної господарської діяльності);
- добровільне зайняття громадянином посади в окупаційній владі (пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій)
- організація та проведення політичних заходів та інша інформаційна діяльність на користь держави-агресора (з’їзди, збори, демонстрації, конференції, круглі столи, збирання та поширення відповідної інформації тощо);
- добровільне зайняття посад у сфері правосуддя (суди, правоохоронні органи) та у військових формуваннях країни-агресора або надання їм допомоги.
Цікаво, що діапазон відповідальності за колабораційну діяльність є досить широким. Від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за протиправні заклики (ч.1), що є кримінальним проступком, аж до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за особливо тяжкий злочин (ч.ч. 5 – 7), якщо він призвів до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 8).
Зачистка реєстру
Попри те, що стаття 111-1 КК діє більш як вісім місяців, станом на сьогодні, Єдиний державний реєстр судових рішень видає інформацію лише про п’ять вироків, ухвалених судами за нею.
Виходить, по факту покарали лише п’ятьох колабораціоністів?
Звісно, такого не може бути апріорі. Нещодавно “Українська Правда” зафіксувала зникнення з публічного доступу в судовому реєстрі понад мільйона документів, зокрема про зрадників. Це пояснюють роботами над засекреченням даних, які не можна розголошувати в умовах війни.
Чи існує принцип, за яким обмежуються документи – невідомо. Але практика зачистки ЄДРСР дійсно існує.
Нагадаємо, ми вже досліджували факти, коли з судового реєстру зникали незручні для прокуратури рішення. Тому суспільству та юристам необхідно здійснювати постійний контроль та моніторинг.
Сьогодні, на превеликий жаль, ситуація лише погіршується. З реєстру судових рішень зникають не тільки вироки судів, які мають важливе суспільне значення, а й, наприклад, процесуальні рішення щодо закриття кримінальних проваджень, які розслідувались по 8-10 років, тобто понад розумні строки.
Тим не менш, переглянувши тексти, що залишилися, кожен може зробити свої висновки стосовно масштабу та змісту боротьби з пособниками держави-агресора.
Доступ до вироку Придніпровського райсуду Черкас, який датований 30 серпня (у справі №711/4039/22), було обмежено як до такого, що “не відповідає оригіналу судового рішення через допущену технічну помилку під час його надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень”.
Цікаво, що обмеження до інформації відбулося на підставі листа суду, який був підписаний в суді та отриманий адміністратором реєстру в день винесення самого вироку.
Такий поспіх може свідчити не так про помилку, як про не дуже зручний зміст самого вироку. Тим більше, що до цього часу помилку так і не було виправлено.
Інші чотири рішення були винесені у вересні й охоплюють географію усієї України: це Красногрвардійський районний суд Дніпропетровська (справа №204/6874/22), Шевченківський районний суд міста Києва (справа №761/13954/22), Корольовський районний суд Житомира (справа № 296/6170/22) та Полтавський районний суд Полтави (справа № 545/4272/22).
Заперечення і підтримка
Наприкінці липня у Дніпрі безробітний батько двох дітей записав на свій смартфон відео щодо ситуації в країні та в місті Дніпрі й розмістив його в соцмережі Facebook.
Слова на відеозаписах були проаналізовані експертами Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ.
Врешті було встановлено, що в цих промовах містилося “публічне заперечення збройної агресії (війни) Росії проти України та публічні заклики до підтримки збройної агресії (війни) Росії проти України”.
Також комісія факультету Української та іноземної філології та мистецтвознавства Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара констатувала наявність ознак “публічного заперечення здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до не визначення поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території України”.
Обвинувачений у присутності захисника визнав свою вину. Він також погодився із встановленими досудовим розслідуванням обставинами та на розгляд обвинувального акту в спрощеному порядку, чим фактично відмовився від можливості апеляційного оскарження.
Суд встановив умисні дії обвинуваченого та, погодившись із кваліфікацією органу досудового розслідування, визнав чоловіка винним у вчиненні кримінального проступку.
У підсумку йому було призначено мінімально можливе покарання – позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 10 років.
Блокпости і паливо
У лютому 2022 року до двору будинку в Гостомелі Київської області в’їхали на військовій техніці військові РФ. Вони запропонували власнику маєтку співпрацю в обмін на горілку та обіцянки не чіпати його фізично.
Чоловік зголосився і, маючи у своєму розпорядженні маніпулятор, допомагав загарбникам у будівництві блокпостів, перевезенні вантажів різного характеру. Також він надавав паливо для військової техніки та їжу військовим.
Крім цього, чоловік повідомляв, де перебували військовослужбовці, представники ТрО Гостомеля та Ірпеня, учасники бойових дій та громадяни з активною проукраїнською позицією.
Коли чоловіка допитали на судовому засіданні, він свою вину визнав беззаперечно, розкаявся у вчиненому, запевнив суд, що зробив належні висновки та просив суворо не карати.
Оскільки учасники судового провадження заперечень не мали, суд визнав недоцільним досліджувати докази стосовно обставин, які ніким не оскаржуються.
Дії обвинуваченого були кваліфіковані за частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу як передача матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора.
Суд врахував обставини, за яких було вчинено злочин, та особу обвинуваченого, який є соціально адаптованою особою, не мав судимостей і щиро розкаявся у вчиненому. Врешті суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливо досягти без реального відбування покарання.
Тож чоловіка визнали винуватим та призначили йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк п’ять років з іспитовим строком у три роки. Також його позбавили права обіймати посади в органах держвлади та місцевого самоврядування на строк 10 років.
Пенсіонер-агітатор
На початку червня працюючий пенсіонер у державній установі в Житомирі вступив у політичну дискусію із колегами.
Чоловік серед іншого говорив: “Потрібно відновлювати дружні стосунки з братським народом, який на даний час допомагає нам звільняти наші території від фашистського режиму та в подальшому надасть допомогу для підняття нашої економіки та рівня життя”.
Він також стверджував, що “запровадження політики Путіна у нашій державі піде на користь її розвитку, знищить недолугий режим”, “українська армія не здатна нас захистити та російські війська наведуть лад в нашій країні”. Пенсіонер казав, що “…Путін хоче врятувати нас від бандерівців та допомогти нашій країні у боротьбі з націоналістами”.
Згодом ці вислови були кваліфіковані як публічні заклики до підтримки рішень та дій держави-агресора. Тобто як вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 111-1 ККУ.
Запобіжний захід агітатору не обирався, арешт на майно не накладався. Прокурор направив до суду обвинувальний акт із клопотанням про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Зрештою пенсіонера визнали винуватим у вчиненні проступку та позбавили права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах та в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 12 років.
Беззаперечне визнання
Ще один випадок. У Полтаві чоловік у розмові з іншими людьми кілька разів висловлювався щодо правильності та правомірності поширення суверенітету Російської Федерації на території України. А також схвалював дії президента РФ та закликав, що “Україна повинна неодмінно приєднатись до Російської Федерації”.
Такі висловлювання були кваліфіковані як публічні заклики громадянином України до підтримки дій держави-агресора та до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.
І в цій справі прокурор долучив клопотання про розгляд обвинувального акту в спрощеному провадженні. Адже обвинувачений не оскаржував встановлені під час дізнання обставини і був згоден з розглядом обвинувального акту.
Чоловік також склав заяву, де беззаперечно визнав свою вину й погодився зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами.
Тож цей колабораціоніст також дістав мінімальне покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади на 10 років.
Обмеження цінностей
Наприкінці можна виділити окремі спільні риси усіх справ, що завершилися обвинувальним вироком за вчинення колабораційної діяльності.
Три з чотирьох доступних вироків стосуються покарання за публічні висловлювання.
В справах обвинувачені (раніше не судимі) визнають свою вину і співпрацюють зі слідством, погоджуючись на спрощене провадження у суді.
В усіх випадках покарання, призначене судом, не пов’язане з позбавленням волі.
Конфіскація майна також не застосовувалась.
У підсумку виникають запитання, чи таких злочинців мав на увазі законодавець, впроваджуючи відповідальність за співробітництво з державою-агресором?
Де справи по всіх інших колабораціоністах, про виявлення яких рапортували правоохоронні органи? Та чи підтримували останні конституційний порядок на окупованих територіях?
Якщо щодня можна повідомляти про виявлення та затримання чергових зрадників, чому не можна публікувати вироки, винесені судами?
Які факти прокурори намагаються приховати?
Чому прокурори та чиновники приховують рішення судів, які зобов’язують їх вчиняти ті чи інші дії?
Ми вже досліджували питання захисту національної безпеки та державності, збирали відповідні статистичні дані. Але ж цей найважливіший за сучасних умов напрям не може відбуватись за рахунок порушення законності та встановленого Конституцією правопорядку.
Бо, попри обмеження воєнного стану, верховенство права залишається фундаментом європейських цінностей.
Володимир Богатир