Переселенці з Херсона Михайло та Вікторія Новицькі виграли грант і відкрили книгарню в центрі Рівного.
Тут великий асортимент художньої літератури, зокрема сучасних українських авторів, книжок для дітей, а також нон-фікшн.
Тепер сюди із задоволенням заходять місцеві жителі, переважно молодь. Тим часом власники книжкової крамниці переконують: Рівне — місто, що читає.
У житті до війни подружжя Новицьких мало бізнес у Херсоні — друкарню, медіахолдинг, який видав найбільший тираж газет в Україні. І це все довелося залишити.
«Ми ж — медійники. Тож розуміли, що коли почнеться те, що, власне, почалось, то наші імена будуть у списках, розпочнеться полювання. Тому виїхали з Херсона в перший же день, 24 лютого, пообіді. А бої уже були на підступах до міста, на Антонівському мосту, — розповідає Михайло Новицький. — У Нову Каховку окупанти зайшли того самого дня. І вони знущалися з медійників. Серед наших знайомих є такі, які зникли. А є й наші автори, які зазнали тортур.
Зокрема, чоловіка пенсійного віку змушували навіть коментувати на камеру, що він приймає новий режим. Звісно, все це було результатом катувань. Після визволення чоловік це підтвердив. Але ми були шоковані, коли це бачили».
Подружжя Новицьких приїхало в колишній Демидівський район до родичів. Щоб оговтатися і починати щось спочатку, знадобилося кілька місяців. Адже всі, хто виїжджав, думали, що це на тиждень-два. Михайло та Вікторія і речей багато не брали. За винятком книжок — їх було півмашини.
І коли нещодавно вони побували у визволеному Херсоні, то назад теж везли чимало видань — і своїх, і знайомих.
«Ми хотіли забрати побільше речей. Але в одну квартиру так і не потрапили — її, виявляється, займали окупанти. Вони змінили замки. А місто ж — під обстрілами. Часу зрізати замок і шукати рятувальників, які перевірили б, чи не замінована квартира, не було. Та й черга на це велика. А що залишилося в нашому помешканні і чи залишилося взагалі — невідомо», — пояснює Михайло.
Коли вони приїхали до Херсона, світла не було, бо вкотре щось підірвали. Але наступного дня електрика з’явилася. А взагалі місто стало порожнім і темним.
«Таке враження, що там залишилося відсотків 10 населення. Вдень можна їхати містом і не побачити ні пішоходів, ні машин. Це як Чорнобиль. Ось лише за 500 метрів від тебе щось вибухає. Херсон обстрілюють цілодобово», — ділиться враженнями чоловік.
За його словами, схоже на те, що більшість людей виїхали вже після визволення, рятуючись від обстрілів. Багато зупинилися в Миколаєві, бо це ближче до дому. Але частина місцевих жителів усе ж залишилася.
А люди, які евакуювались ще на початку повномасштабного вторгнення, потрошку приїжджають, щоб забрати речі. Один блокпост проїхати — не проблема. Але є ризик потрапити під обстріл.
Із Херсона Михайло та Вікторія везли не лише власний вантаж. Вони забрали книжки Анатолія Кичинського — херсонського поета, лауреата Шевченківської премії. Він нині теж живе в Рівному, проводить творчі зустрічі. Тож книжки йому знадобляться.
До речі, у Херсоні книжкової крамниці в них не було. Там місцеві мешканці більше читали газети та журнали. А в Рівному, виявляється, популярнішою є художня література.
«Ми підрахували, що книжкова крамниця стала шістнадцятою, яка відкрилася в місті, і шостою в радіусі 300 метрів у центрі. Проте покупці є, — підсумовує Михайло Новицький. — Того бізнесу, який ми мали в Херсоні, там не буде, принаймні найближчим часом. Війна багато чого змінила і поруйнувала. Нині робимо безплатні спецвипуски на Херсон. Допомагають спонсори. Можливо, будемо намагатися залучати грантові кошти. Побачимо, як ітимуть справи. Але «Затишна книгарня» у Рівному працюватиме».