Традиційно християни, окрім певних протестантських течій, Господнім днем вважають неділю. Саме в цей день заведено відвідувати храм Божий та присвячувати день Богу згідно Декалогу (Десять Заповідей Божих).
Але ж, читаючи Заповіді Божі, ми не бачимо жодної згадки про «недільний день», а зустрічаємо згадку про «день суботній». Відповідно з’являються питання: чому християни святкують недільний день і чи не вважається це порушенням заповіді? Причин тут декілька і ми спробуємо зрозуміти їх.
Частково це пов’язано з нумерацією днів тижня греко-римської культури, коли дні тижня присвячувалися певному божеству: неділя – Dies Solaris/День Сонця (Sunday — анг., Sonntag- нім.). Давньоанглійська Mōnandæg (вимовляється [mon.nan.dæg] або [mon.nan.dæj’) означає «день місяця» і т.д.
Існують також особливості перекладу – слово, яке перекладачі Біблії переклали як «день», давньоєврейською мовою звучить «йом» й означає також період, етап, тобто шестиднев творіння світу міг розтягнутися на період, який тривав мільйони років:
«…у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день…»,
а слово, яке в традиційних Бібліях передане як «субота», насправді це «шаббат», що означає «спокій».
Тоді ця заповідь звучала б так: «Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй і роби [в них] всю працю свою, а день сьомий — день спокою Господу, Богу твоєму… Тому поблагословив Господь день спокою і освятив його…».
У буквальному значенні заповідь говорить не про календарну суботу, а про «сьомий день», що відповідає неділі.
У перші сторіччя неділя стала святом на честь Христового воскресіння, яке приділяли увагу як дню релігійних служб та відпочинку.
7 березня 321 року римський імператор Костянтин Великий оголосив неділю днем відпочинку. Згідно з його указом у цей день потрібно було відкласти всі мирські справи: ринки зачинялися, державні установи припиняли свою роботу.
Важливість недільного дня підтверджувалася й подальшими указами. У 337 році був прийнятий закон про обов’язкову участь солдатів-християн у недільній Святій Літургії.
Згодом імператор Феодосій видав едикт, що забороняв влаштовувати публічні видовища у неділю. З апостольських часів Господнім днем вважався день Воскресіння Христового
«А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.(Дія. 7:11).
У деяких народів неділя вважається початком тижня. В творах ранніх християн шанування «Господнього дня» тобто недільного стає всезагальною традицією. Св. Ігнатій Богоносець (II ст.) писав:»
Якщо ми досі живемо по-юдейському закону, то відкрито признаємо, що не отримали благодаті». Тертуліан в посланні «до язичників говорить, що дехто вважає, що християнський Бог це сонцетому, що відомий наш звичай… святкувати день сонця».
Тут можна допустити, що християни збиралися у неділю на євхаристію і саме цей день був проголошений днем відпочинку як Dies Solaris / День Сонця. Св.Юстин Філософ (II ст.) свідчив:
«В день сонця (неділя) ми робимо зібраннятому, що це є перший день, в який Бог змінивши тьму створив світ, а Ісус Христос, Спаситель наш, в цей же день Воскрес із мертвих».
Читаючи сторінки Євангелія можемо зробити висновок, що Христос готував людей до святкування неділі, адже бачимо як Христос називав себе Господом суботи (Лук. 6:5) часто порушував її в очах юдеїв, зціляючи в суботу як от розслаблений який ніс своє ліжко(Ін 5:10-11).
Також не забороняв своїм учням зривати колоски, розтирати їх та їсти у суботу. З Воскресінням Христа почалося нове життя: обрізання, жертвоприношення, суботи залишилися в минулому.
Святкування «Господнього дня» у неділю для ранніх християн були настільки очевидні, що навіть мало згадувались на соборах. Іноді згадки мали дисциплінарний характер, наприклад 20 правило I Вселенського собору забороняє ставати на коліна у недільний день. А 29 правило Лаодикійського собору (360 р.) говорить
«Не подобає християнам юдействувати, й у суботу святкувати, але працювати їм у цей день, а день недільний переважно святкувати, якщо можуть, як християни.
Якщо ж виявиться, що юдействують, нехай буде анафема від Христа.»Отож, святкування християнами неділі, а не старозавітної суботи й порушенням четвертої заповіді не вважається, адже «Господній день» та «день спокою» який згадується в Декалозі припадає не на календарну суботу, а на календарну неділю в знак згадки про Воскресіння Христа.
Тож в “День спокою”, пропонуємо вам оновити в пам’яті ряд заповідей Божих, які убережуть вас і ваших нащадків від помилок, налаштують на працю, конструктив і мир:
1. Я Господь, Бог твій; хай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
Це заповідь про те, що слід поклонятися лише єдиному Богові і не мати інших богів.
2. Не роби собі ідола або будь-якого зображення того, що на небі вгорі, що на землі внизу, або що у воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.
Забороняється створювати ідоли чи зображення для поклоніння.
3. Не взивай даремно ім’я Господа, Бога твого.
Заповідь забороняє зловживання ім’ям Бога в марних або непоштивих контекстах.
4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його.
Ця заповідь зобов’язує присвячувати один день на тиждень (суботу) для відпочинку і поклоніння Богові.
5. Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
Ця заповідь закликає до поваги і шанування батьків.
6. Не вбивай.
Забороняється вбивати іншу людину.
7. Не чини перелюбу.
Заповідь проти зради в шлюбі і будь-яких форм подружньої невірності.
8. Не кради.
Забороняється брати те, що належить іншому.
9. Не свідчи неправдиво проти ближнього свого.
Забороняється давати неправдиві свідчення або брехати проти інших.
10. Не жадай дому ближнього твого; не жадай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, ні чого-небудь, що є у ближнього твого.
Ця заповідь застерігає від заздрості до того, що належить іншим.
Ці заповіді є основою для багатьох етичних норм і законів в юдео-християнській традиції.
Одинадцята заповідь, яку дав Ісус Христос, часто називається “Новою заповіддю”. Вона записана в Євангелії від Івана 13:34-35:
“Заповідь нову даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, так любіть один одного і ви. З того знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою.”
Ця заповідь підкреслює любов як головний принцип, що має керувати взаємовідносинами між учнями Ісуса. Христос закликав своїх послідовників до безумовної любові один до одного, як Він сам полюбив людей. Ця заповідь стала ключовим моральним і етичним принципом у християнській вірі.
Бажаємо кожному із вас Божого благословіння!