Скандал навколо Михайла Бродського: як журналіста, який підняв тему смертей у бомбосховищах під час війни, погрожують знайти і намагаються змусити замовкнути
Михайло та Юрій Бродські оголосили полювання на українського журналіста. Всім відомий підприємець, політик, власник видання “Обозреватель” Михайло Бродський та його син Юрій вдалися до того, що журналістська спільнота називає найнебезпечнішим викликом — прямого залякування і погроз.
Журналіст Дмитро Кравченко — не фігурант жовтої хроніки, а автор публічних розслідувань, які не бояться доторкнутися до болючого. Саме за це — за принципову позицію і правду — він отримує погрози фізичної розправи: з боку людей, які звикли купувати вплив, закони і страх.
“Бункер смерті”: від трагедії до політичного тиску
У ніч на 1 червня 2023 року в Деснянському районі Києва внаслідок ракетного удару загинули дві жінки і дитина. Їх не впустили в бомбосховище. Причина — банальна та одночасно жахаюча: двері були зачинені.
Посилання: Тверезо, 01.06.2023 — https://tverezo.info/post/173147
Журналіст Дмитро Кравченко, якому, на відміну від чиновників, було не байдуже, реєструє петицію до Президента України з вимогою тимчасового відсторонення голови КМДА Віталія Кличка. Петиція стрімко набирає голоси.
Посилання: ТСН.ua — https://kyiv.tsn.ua/ru/mozhet-byt-deystvitelno-nokaut-na-sayte-prezidenta-poyavilas-peticiya-ob-otstranenii-vitaliya-klichko-2343310.html
І саме тоді, коли здавалося, що реакція буде формальною, пролунала фраза Президента, яка вмить розбудила країну:
“Може бути нокаут.”
Президент Володимир Зеленський вийшов на публіку з безпрецедентно жорсткою заявою. Вона була короткою, але влучною. Немов спалах, вона освітила темні зони відповідальності. І, можливо, зачепила не лише чиновників, а й тих, хто роками наживався на інфраструктурі, що мала рятувати життя.
Посилання: Telegram-канал Президента — https://t.me/V_Zelenskiy_official/6453
Відео 1 — виступ Президента: https://youtu.be/RRaHuqi2PzA?feature=shared
Після цих слів ситуація розгорталась стрімко: Віталію Кличку було оголошено догану, а в усіх регіонах розпочалися масові перевірки стану бомбосховищ. Та, водночас, розпочалась інша кампанія — малопомітна, але не менш потужна. Голосування за петицію почали блокувати. А журналісту довелось звертатися до народних депутатів, голови СБУ та профільного міністра.
Як Бродські виявилися в центрі історії з бомбосховищами
“До чого ж тут Бродські?” — запитаєте ви.
А от до чого. Вищевказані події — смерть людей біля зачиненого укриття, публічна петиція, реакція Президента — стали поштовхом до масштабної інвентаризації бомбосховищ по всій країні, з особливою увагою до столиці. І саме під час цієї перевірки почали спливати схеми, які багато хто хотів би залишити в бетоні.
Хтось почав нервувати. Хтось — діяти. І тут на перший план виходить історія, яка починає нагадувати не журналістику, а сценарій до трилера.
“Темні коридори”: сни, сигнали, спостереження
Журналісту Дмитру Кравченку почали снитися сни. Не сюжети, а стани: тривога, тиша, відчуття присутності. Двері, які зачиняються не від вітру, а від волі. Порожні коридори, в яких хтось є. Холодна стіна, до якої притискається спина. Прискорений пульс.
“Я не до кінця знаю цю родину. Але відчуття — ніби я торкаюся чогось, що не мало б бути відкритим. У них є історія. У них є тіні. В Італії, Ізраїлі, Росії — у них точно є друзі. У них є прописка в Росії. Можливо — і більше. Я не можу це довести. Але відчуваю.”
На цьому фоні зростає активність у його соціальних мережах. Юрій Бродський проявляє нездорову зацікавленість сторінками журналіста. Спостереження? Психологічний тиск? Сигнал? Вибирати слова тут — ризиковано. Бо невинні формулювання іноді коштують безпеки.
“Бункери для грошей”: бізнес-сліди Бродського
Інвентаризація почалась як логічна відповідь на трагедію. Але ті, хто памʼятає 90-ті, швидко впізнали знайомі схеми, знайомі обличчя й знайомі приміщення. Але дуже швидко вона перетворилася на викриття: те, що мало бути місцем порятунку, стало джерелом прибутку для окремих осіб. Імена спливали не в офіційних звітах, а у відкритих базах власників. Один із таких — Михайло Бродський. І саме з його сліду почала вибудовуватись мапа справжнього паралельного Києва — того, в якому укриття перетворені на обмінники, склади, торгові точки.
Посилання: Telegram-канал Президента — https://t.me/V_Zelenskiy_official/6453
Під час перевірки бомбосховищ виявилось — частина приміщень, які мали б захищати громадян у разі загрози, давно стали приватною власністю. І дуже часто — це бізнесові об’єкти, пов’язані зі структурами Михайла Бродського.
У 90-х це були обмінники банку “Денді”, розташовані у напівпідвальних приміщеннях. Саме ці приміщення мали залишитися об’єктами цивільного захисту. Але замість захисту — прибуток. Замість безпеки — кеш.
“Буде як з Кравченком” — слова, що пахнуть бензином або погрози від Бродського, що звучать як наказ
Погрози з боку Михайла та Юрія Бродських не схожі на емоційні вибухи в соцмережах. Це цілком конкретні формулювання, які звучать як попередження, як попіл старої школи, яка не прощає цікавості.
“Мені 64. Мені все пофіг. Хочеш випробувати долю?”
“А тобі 39. І що з того? Не лякай, лякані.”
“Дізнаюсь, чий канал — буде як з Кравченком.”
Це не метафора. Це — стиль. Стиль 90-х, де вулиця і бізнес були частиною одного середовища. Де “знайти” — означало не написати у Facebook, а прийти. Особисто. І поставити умову.
Саме так, у манері, яку впізнають усі, хто жив і пам’ятає хаос 90-х, Бродські намагаються «поговорити» з журналістом. Але журналіст — не персонаж з минулого. Він — частина майбутнього. І саме за це вони хочуть його змусити мовчати.
“Спадщина 90-х”: банк “Денді” і бізнес під прикриттям
Погрози Бродських — лише верхівка айсберга. Щоб зрозуміти, чому ця історія так небезпечна — потрібно повернутись назад. У 90-ті. У ті самі роки, коли формувався український дикий капіталізм, і кожне напівпідвальне приміщення могло стати або обмінником, або офісом, або місцем, де нічого не питали. Саме тоді на ринку зʼявляється банк “Денді” — структура, пов’язана з Михайлом Бродським, яка згодом була виключена з держреєстру.
Посилання: РБК — https://www.rbc.ua/rus/news/aktsionernyy_bank_dendi_isklyuchen_iz_gosudarstvennogo_reestra_bankov__1147425465
Але фінансова історія — це лише частина. Газета “Київські Відомості” згадувала діяльність цієї компанії ще задовго до того, як її назва почала з’являтись у розслідуваннях.
Посилання: Golos.ua — https://golos.ua/news/yuriya-brodskogo-podozrevayut-v-organizatsii-transportirovki-kokaina-v-es
Всі ці нитки — банкрутства, приватизація укриттів, погрози — сходяться в одну точку. Це не просто бізнес. Це — система, побудована ще тоді, у 90-х. Система, яка й досі вважає, що її ніхто не зачепить.
Типова історія масштабування: від обмінника до мандата
Це — класична схема накопичення впливу в 90-х. Але Бродський не зупинився на валютних обмінниках. Далі — масштабування: видання “Обозреватель”, “Обоз” — зручні інструменти впливу на будь-яку нову владу. Потім — спортивна вітрина: баскетбольні клуби. Далі — перший депутатський мандат. І, звісно ж, знайомства: зокрема з колишнім міністром оборони рф, розвідником Івановим С.Б., якого згадували не раз у контексті політичного впливу через закордонні канали.
Так, це не помилка. Це знайомство не завадило пану Бродському паралельно вибудовувати містки і з колишніми діячами з Ізраїлю та Великобританії. Усе це — не просто контактна книга, а частина складної детективної саги, в якій політичні зв’язки, бізнес-інтереси та тіньова дипломатія сплітаються в єдиний вузол впливу.
Щоби уявити масштаб реальної присутності цієї постаті в житті країни — варто лише звернутись до відкритих джерел. Саме з них постають найбільш показові, подекуди цинічні історії. Наприклад, про торгівлю військовою амуніцією під час повномасштабної війни — в мережі “Епіцентр”. А також про постачання тренажерів у так звану “ДНР”.
Посилання: Grom-ua — https://grom-ua.org/node/4915
Посилання: NV.biz — https://biz.nv.ua/ukr/markets/skandal-z-bronezhiletami-kompaniya-sim-ji-gereg-shlosnulasya-z-kompaniyeyu-sim-ji-brodskih-50243635.html
Посилання: Korrespondent.net — https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4229629/
Не менш кричущими, хоч і ретельніше прихованими, є історії, пов’язані з видобутком піску та присвоєнням елітних земель у Київській області — вже не поодинці, а у тандемі з нардепом Нестором Шуфричем, якого нині звинувачують у державній зраді:
Посилання: KyivVlada — https://kyivvlada.com.ua/news/kiivskij-richkovij-port-brodskogo-ta-shufricha-znovu-pretendue-na-novo-ukrainske-rodovishhe-pisku-v-kiivskij-oblasti/
Посилання: KyivVlada — https://kyivvlada.com.ua/news/sbu-prijshla-z-obshukom-do-biznesmena-mihajla-brodskogo/
Посилання: YouTube — https://youtu.be/ajmuVNOhoZY?feature=shared
Посилання: UA2Day (частина 1) — https://ua2day.net/nardep-nestor-shufrich-prodovzhuє-deribaniti-koshtovnu-zemlju-v-koncha-zaspi-perebuvajuchi-v-sizo-chastina-1/
Посилання: UA2Day (частина 2) — https://ua2day.net/nardep-nestor-shufrich-prodovzhuє-deribaniti-koshtovnu-zemlju-v-koncha-zaspi-perebuvajuchi-v-sizo-chastina-2/
Посилання: UA2Day (частина 3) — https://ua2day.net/nardep-nestor-shufrich-za-dopomogoju-mikhajjla-ta-jurіja-brodskikh-prodovzhuє-deribaniti-koshtovnu-zemlju-v-koncha-zaspi-perebuvajuchi-v-sizo-chastina-3/
“Коли мовчання вбиває”: офіційне звернення до правоохоронців
Ця публікація — не просто журналістське розслідування. Це сигнал. Це публічна фіксація загрози, що лунає в бік Дмитра Кравченка.
Ми говоримо про прямі погрози життю журналіста, який викрив зловживання, що коштували країні людських життів. Ми говоримо про структури, які десятиліттями експлуатували громадську інфраструктуру, обертали безпеку на прибуток, а тепер — вдаються до тиску.
“Я не маю наміру мовчати. Якщо за мною прийдуть — ви будете знати, чому. І хто.” — Дмитро Кравченко
Тому ми закликаємо:
- Відкрити кримінальне провадження за фактами публічних погроз.
- Забезпечити фізичний захист Дмитра Кравченка.
- Провести аудит усіх бомбосховищ, що перебувають у приватному користуванні та мають зв’язок зі структурами, наближеними до Михайла Бродського.
Бо коли мовчання вбиває — говорити стає єдиною формою захисту.
Фінал історії — або тільки її початок?
Цей текст — більше, ніж хроніка фактів. Це історія про вибір: між страхом і відповідальністю, між мовчанням і дією. Дмитро Кравченко обрав друге. І тепер ми — як суспільство — повинні відповісти на питання: чи дозволимо ми, щоб із ним «сталося як з Кравченком»?
Реальність цієї історії — не в гучних заголовках. Вона — у системі, яка вважає, що за гроші можна купити все. Навіть тишу. Але саме завдяки голосам, які не замовкають, ця система починає тріщати.
Можливо, ця публікація — не фінал. А тільки її початок.
В умовах війни країна не може дозволити собі розкіш закривати очі на свавілля тих, хто, можливо, роками збагачується, використовуючи «прикриття» і зв’язки із сумнівними колами. Питання лишається риторичним: чи встигнуть наші правоохоронці зупинити це, перш ніж ми отримаємо нового “Гонгадзе”?