Повномасштабне вторгнення Росії в Україну створило чимало викликів для українського експорту.
Складнощі експорту в умовах війни
Основними проблемами експортної діяльності є:
- втрата частини внутрішніх й зовнішніх ринків збуту;
- проблеми з нестачею кваліфікованих кадрів, мобілізація чоловіків, виїзд жінок за кордон;
- проблема з логістикою, оскільки до війни більшість логістичних шляхів проходила через територію Росії й Білорусі;
- мала пропускна здатність митних постів;
- здорожчання послуг перевезення і значне збільшення термінів поставки, блокування портів, втрата конкурентоспроможності через надвисоку транспортну складову, маса проблем із залізничними перевезеннями;
- відмова іноземних партнерів у співпраці через небезпеку і ризики невиконання договорів через війну;
- державне регулювання курсу валют через різницю в курсах. Підприємства-експортери багато втрачали при здійсненні валютних операцій;
- збільшення грошових і часових витрат, пов’язаних з усіма процедурами митного оформлення та відвантаження продукції через повітряні тривоги, відключення електроенергії;
- неможливість вчасного завершення валютних операцій через закриття портів, митних переходів, валютні обмеження , і як результат, накладення штрафних санкцій;
- додаткові перевірки банків щодо кінцевих бенефіціарів для встановлення відсутності зв’язків з рф, та санкційного законодавства.
Варто зауважити, що у жовтні загальна риторика більшості респондентів полягала в тому, що попри перелічені вище проблеми бізнес поступово адаптувався до нових умов та налагодив процес експорту.
До контролюючих органів України питань майже не було. Періодично виникали проблеми з фіто-санітарним контролем, скарги на повільну роботу митниці РП.
Зупинка експорту до Росії, Білорусі та нові ринки збуту
Зміни, що відбулися в експорті підприємств після 24 лютого 2022 року:
- 60% опитаних зазначили, що обсяги експорту зменшились;
- 20% зазначили про збільшення;
- 20% – рівень експорту не зазнав суттєвих змін у порівнянні з довоєнним часом.
Підприємці вказали, що припинили експортувати товари до Республіки Білорусь та РФ, а також менше почали торгувати з колишніми країнами СНД такими як Казахстан, Узбекистан – через ускладнену логістику та значне зростання її вартості.
Географія країн експорту частково змінилася. Відтак, деякі компанії, наприклад, замістили втрачений ринок Білорусі країнами Прибалтики, знайшовши там нових партнерів. Представник одного з підприємств зазначив, що їхня компанія розпочала експортувати в США в період війни.
Номенклатура та види продукції практично не змінились. Деякі експортери відмітили більш лояльне ставлення контрагентів, надання ліпших умов, відстрочки платежів та збільшення термінів поставки. Підвищення лояльність споживачів могла виявлятися завдяки маркуванню продукції українських компаній патріотичними мотивами або пакування продукції в упаковку з жовто-блакитними стікерами.
Загалом, збільшення об’ємів експорту відбувалось за рахунок збільшення вартості контрактів і кількості замовлень від контрагентів.
Оцінка роботи Держмитслужби
Більшість підприємств наголошували, що будують відносини з митницею суто в правовому полі, питання домовлянь, хабарів йде в минуле.
Системних проблем і недоліків при здійсненні митних процедур не зазначали, вказували на проблеми суб’єктивного характеру. До прикладу: черги на пунктах пропуску, витрачання чимало часу для прийняття рішень. Якість комунікації працівників митниці з бізнесом задовільна. Інколи, за словами респондентів, мав місце брак кадрів на митниці.
Вбачаються можливості вирішення проблем митниці через:
- максимальну діджиталізацію сервісів, які надає митниця – для мінімізації людського фактора;
- прив’язку електронної черги до конкретних ВМД, (не просто видачею електронних талонів) щоб уникнути зловживань;
- спільний контроль на пунктах пропуску митниці між Україною та країнами ЄС;
- вступ до ЄС;
- добудову додаткових колій на пунктах пропуску і виведення туди «проблемного» транспорту;
- збільшення кількості відповідальних кадрів на митницях, митниця має виконувати сервісну, а не фіскальну функцію.
Загалом, більшість проблеми можна вирішити шляхом розширення (де існує така можливість) пропускної здатності, а також побудови нових сучасних автомобільних та залізничних пунктів перетину державного кордону на заході України, поліпшення технічної та організаційної сумісності залізничних систем України та ЄС.