Використання посередників було розвинене у торгівлі фінікійців та у Вавилоні. У Стародавню Грецію існувала практика використання посередників (proxenetas). Римське право, починаючи з кодексу Юстиніана (530-533 н. Е..), також визнавало посередництво. Римляни використовували різні терміни для позначення поняття “посередник” – internuncius, medium, intercessor, philantropus, interpolator, conciliator, interlocutor, interpres і, нарешті, mediator.
Медіація у її сучасному розумінні стала розвиватися у другій половині 20 століття, насамперед, у країнах англо-саксонського права — США, Австралії, Великобританії, після чого почала поширюватися й у Європі. Перші спроби застосування медіації, як правило, стосувалися вирішення спорів у сфері сімейних відносин. Згодом медіація здобула визнання при вирішенні широкого спектра конфліктів та суперечок, починаючи від конфліктів у місцевих спільнотах і закінчуючи складними багатосторонніми конфліктами у комерційній та публічній сфері.
Вираз «альтернативне вирішення суперечок» (АРС), що стало майже традиційним, є буквальним перекладом терміна «alternative dispute resolution» (ADR).
Незважаючи на те, що термін «АРС» широко використовується і вже практично не вимагає спеціальних пояснень у юридичному професійному середовищі, його зазвичай використовують стосовно практики зарубіжних країн, насамперед США та Канади. АРС є позасудове вирішення правових суперечок (що випливають насамперед із цивільних правовідносин) з використанням спеціальних процедур.
Під примирливими процедурами зазвичай розуміються такі форми АРС, які спрямовані на взаємоприйнятне врегулювання та вирішення спору, що виникла, на основі добровільного волевиявлення сторін.
Основні риси примирливих процедур:
- останні спрямовані на мирне (добровільне) врегулювання спору, коли сторони та інші учасники спору здійснюють дії щодо пошуку взаємоприйнятних рішень. Врегулювання спору під час використання примирних процедур досягається, зазвичай, шляхом взаємних поступок (зокрема у вигляді мирової угоди);
- вони можливі лише за добровільному волевиявленні сторін. При використанні примирної процедури ніхто, крім сторін, не може санкціонувати закінчення вирішення спору.
Крім згаданих вище видів АРС, які можна назвати традиційними, у світовій практиці існує безліч інших процедур врегулювання правових суперечок; за деякими оцінками, їх кількість наближається до 30. До них відносяться процедури за участю і без участі третіх осіб, крім того, деякі види АРС передбачають розгляд спору державним або третейським судом як одну зі стадій вирішення спору. Як приклади можна навести такі види АРС: переговори; переговори з участю посередника (facilitated negotiation, чи facilitation); доарбітражне провадження; незалежний висновок експерта (expert determination); міні-процес (mini-trial); примирливе провадження (conciliation); приватний суд (private judging); “суд з безліччю дверей” (multi-door courthouse); арбітраж-посередництво (arb-med), посередництво-арбітраж (med-arb); судові конференції (settlement conference); переговори з допомогою комп’ютерних програм тощо.