Заяви про жорстокі допити, під час яких українських чоловіків розстрілювали та погрожували зґвалтуванням, озвучив колишній російський військовий.
Костянтин Єфремов, російський офіцер, який відкрито заговорив, повідав в ексклюзивному інтерв’ю, що росія тепер вважає його зрадником і перебіжчиком.
На одному місці на півдні України, за його словами, «допити, тортури тривали близько тижня».
«Щодня, вночі, іноді двічі на день».
Пан Єфремов неодноразово намагався звільнитися з армії, але в результаті його звільнили за відмову повертатися в Україну. Зараз він втік з росії.
Використовуючи фотографії та військові документи, надані паном Єфремовим, BBC підтвердила, що він був в Україні на початку війни – у Запорізькій області, включно з містом Мелітополь.
Ця стаття містить фотографічні описи тортур.
На екрані мого комп’ютера з’являється обличчя Костянтина Єфремова, і ми починаємо розмову. Він людина, якій варто сповідатися. Донедавна він був офіцером російської армії.
Колишній старший лейтенант, відправлений в Україну минулого року, погодився розповісти мені про злочини, свідком яких він, за його словами, був там, зокрема тортури та погане поводження з українськими полоненими. Він розповість про своїх товаришів, які грабують окуповані території України, і розповість про жорстокі допити під керівництвом російського полковника, під час яких чоловіків розстрілювали та погрожували зґвалтуванням.
10 лютого 2022 року пан Єфремов каже, що прибув до Криму, українського півострова, анексованого росією дев’ять років тому. Він був керівником підрозділу розмінування 42-ї мотострілецької дивізії – і зазвичай базувався в Чечні, на російському Північному Кавказі. За його словами, його та його людей відправили брати участь у «військових навчаннях».
«Тоді ніхто не вірив, що буде війна. Усі думали, що це лише навчання. Я впевнений, що навіть старші офіцери не знали».
“Я боявся покинути”
Пан Єфремов згадує, що бачив, як російські військові наклеювали розпізнавальні знаки на форму та малювали літеру «Z» на військовій техніці та транспортних засобах. За кілька днів «Z» стала символом того, що Кремль називав своєю «спеціальною військовою операцією».
Пан Єфремов стверджує, що не хотів мати з цим нічого спільного.
«Я вирішив звільнитися. Пішов до свого командира і пояснив свою позицію. Він відвів мене до одного старшого, який назвав мене зрадником і боягузом.
«Я залишив зброю, сів у таксі і поїхав. Я хотів повернутися на базу в Чечню і офіційно звільнитися. Тоді мені зателефонували товариші з попередженням.
«Один полковник обіцяв посадити мене до 10 років за дезертирство, і він сповістив поліцію».
Пан Єфремов каже, що подзвонив військовому адвокату, який порадив йому повернутися.
«Тепер я розумію, що мав проігнорувати це й їхати далі», — каже він. «Але я боявся, що мене посадять».
Він повернувся, щоб приєднатися до своїх людей.
Пан Єфремов наполягає, що він «антивоєнний». Він запевняє мене, що не брав участі в анексії Криму росією або воював на сході України, коли дев’ять років тому вперше вибухнула війна на Донбасі.
У 2014 році росію звинуватили не лише в організації сепаратистського повстання, а й у введенні власних військ. Костянтин також сказав мені, що не брав участі у військовій операції росії в Сирії.
«Останні три роки я брав участь у розмінуванні Чечні, країни, яка пережила дві війни. Я думаю, що робота, яку я там виконував, принесла людям користь».
Крадіжки велосипедів та газонокосарок
Пан Єфремов був призначений тимчасово начальником стрілецького взводу. 27 лютого, через три дні після російського вторгнення, він каже, що йому та його людям було наказано рухатися на північ з окупованого Криму. Вони прямували до міста Мелітополь.
Наступні 10 днів провели на аеродромі, який уже захопили російські війська. Він описує грабунки, свідком яких він був.
“Солдати і офіцери хапали все, що можна було. По літаках лазили, по всіх будівлях проходили. Один солдат забрав газонокосарку. Він гордо сказав: “Я візьму це додому і стригтиму траву біля наших казарм”.
«Відра, сокири, велосипеди, вони запхали все це у свої вантажівки. Стільки всього, що їм доводилося присідати, щоб поміститися в машині».
Пан Єфремов надіслав нам фотографії, які він, за його словами, зробив на Мелітопольській авіабазі. На них видно транспортні літаки та будівлю у вогні.
Вони є серед низки фотографій і документів, якими він поділився – і які ми перевірили – щоб підтвердити особу пана Єфремова, звання та його пересування в Україні навесні 2022 року.
Онлайн-карти підтвердили зображення Мелітопольської авіабази.
Півтора місяці він із вісьмома бійцями під його керівництвом охороняв там російську артилерійську частину.
«Весь час ми спали надворі, — згадує він. “Ми були такі голодні, що почали полювати на кроликів і фазанів. Одного разу натрапили на особняк. Там був російський боєць. Ми зі 100-ї бригади і зараз тут живемо”, – розповів військовий.
«Їжі було так багато. Холодильники були запаковані. Їжі було достатньо, щоб пережити ядерну війну. Але солдати, які там жили, ловили японських коропів у ставку на вулиці та їли їх».
«Я бачив допити і тортури»
Група Костянтина Єфремова у квітні перейшла на охорону того, що він називає «штабом матеріально-технічного забезпечення», у місті Більмак, на північний схід від Мелітополя. Там, за його словами, був свідком допитів і поганого поводження з українськими полоненими.
Згадує день, коли привезли трьох в’язнів.
«Один із них зізнався, що був снайпером. Почувши це, російський полковник зійшов з розуму. Він вдарив його, стягнув з українця штани і запитав, чи одружений він.
“Так, – відповів в’язень. – Тоді хтось принесе мені швабру, – сказав полковник. – Ми перетворимо вас на дівчину і відправимо вашій дружині відео”.
Іншого разу, розповідає пан Єфремов, полковник попросив полоненого назвати всіх українських націоналістів його частини.
«Українець не зрозумів питання. Він відповів, що це солдати морської піхоти ЗСУ. За цю відповідь йому вибили зуби».
Кремль хоче, щоб росіяни вірили, що в Україні росія бореться з фашистами, неонацистами та ультранаціоналістами. Цей фальшивий наратив служить для дегуманізації українців в очах російської громадськості та військових.
Пан Єфремов каже, що в українського полоненого була пов’язана голова.
«Полковник приставив до лоба полоненого пістолет і сказав: «Я порахую до трьох, а потім вистрелю тобі в голову».
«Він відрахував, а потім вистрілив біля голови, в обидві сторони. Полковник почав на нього кричати. Я кажу: «Товаришу полковник! Він вас не чує, ви його оглушили!»
Пан Єфремов розповідає, як полковник віддав наказ, щоб українцям не давали нормальної їжі – тільки воду та сухарі. Але каже: «Ми намагалися дати їм гарячий чай і сигарети».
Щоб полонені не спали на голій землі, пан Єфремов також згадує, як його люди підкидали їм сіно – «вночі, щоб нас ніхто не бачив».
Під час іншого допиту пан Єфремов каже, що полковник вистрілив полоненому в руку – і в праву ногу під коліно. Костянтин каже, що його люди перев’язали в’язня і пішли до російських командирів – «не до полковника, він божевільний» – і сказали, що в’язня потрібно покласти в лікарню, інакше він помре від втрати крові.
“Ми його одягли в російську форму і відвезли в госпіталь. Ми йому сказали: “Не кажіть, що ви український військовополонений, бо або лікарі відмовляться вас лікувати, або поранені російські солдати почують і застрелять вас, і ми не зможемо їх зупинити».
Офіс ООН з прав людини документує випадки жорстокого поводження з полоненими під час війни в Україні. Опитано понад 400 військовополонених – як українців, так і росіян.
Найгірші форми тортур або жорстокого поводження з українськими військовополоненими зазвичай відбуваються під час допиту. До них можуть застосувати електричний струм і цілий ряд методів тортур, включаючи підвішування та побиття.
«Коли вони прибувають до місць інтернування, часто трапляються так звані “привітальні” побиття. Також вони часто стикаються з недостатністю їжі та води».
Засуджений як зрадник і перебіжчик
Пан Єфремов зрештою повернувся до свого підрозділу з розмінування, але ненадовго.
«Семеро з нас прийняли рішення [залишити армію], — каже він мені.
Наприкінці травня, повернувшись у Чечню, він написав заяву про звільнення. Деякі старші офіцери були незадоволені.
«Мені почали погрожувати. Офіцери, які жодного дня не були в Україні, казали мені, що я боягуз і зрадник. Мені не дали звільнитися. Мене відправили у відставку».
Пан Єфремов показує нам листи військових.
У першому документі його звинувачують у «ухиленні від виконання обов’язків» та невиконанні наказу про повернення в Україну. Це кваліфікується як “серйозне порушення дисципліни”.
У другому листі йдеться про «дострокове звільнення пана Єфремова з військової служби… за розрив контракту».
«Після 10 років служби мене засудили як зрадника, перебіжчика лише тому, що я не хотів вбивати людей», — каже він. «Але я був радий, що тепер я вільна людина, що мені не доведеться вбивати чи бути вбитим».
Пан Єфремов був звільнений з армії. Але не через загрозу повернення на війну.
У вересні 2022 року президент путін оголосив те, що він назвав «частковою мобілізацією». Сотні тисяч російських громадян будуть призвані в армію і відправлені в Україну.
Пан Єфремов каже, що знав – оскільки він уже служив в Україні – він не залишиться сам. Він придумав план втечі.
«У будинку, де я жив, я зробив люк у стелі на горищі… на той випадок, якщо міліція та комісарісти увірвуться з призовними листами.
«Комендат їхав до мене додому і чекав мене на свойх машині. Тому я зняв квартиру і сховався там”.
«Я теж ховався від сусідів, тому що чув про випадки, коли сусіди розповідали міліції про молодих людей, які були призвані і переховувалися. Для мене ця ситуація була принизливою і неприйнятною».
Пан Єфремов зв’язався з російською правозахисною організацією Gulagu.net, яка допомогла йому виїхати з росії.
Що пан Єфремов думає про тих росіян, а їх багато, які підтримують рішення володимира путіна вторгнутися в Україну?
«Я не знаю, що відбувається в їхніх головах», — каже він. «Як вони могли дозволити себе обдурити?”
«Але людина, яка обманювала їх протягом 20 років, їй достатньо дати слово, і ці люди готові піти, вбивати і вмирати. Я не можу цього зрозуміти».
Коли ми закінчуємо нашу розмову, пан Єфремов просить вибачення у народу України.
«Прошу вибачення у всього українського народу за те, що я прийшов до них непроханим гостем зі зброєю в руках.
«Слава Богу, я нікого не скривдив. Я нікого не вбив. Слава Богу, що мене не вбили.
«Я навіть не маю морального права просити вибачення в українців. Я не можу пробачити себе, тому я не можу очікувати, що вони мене пробачать».