Шановні читачі, в мунилих публікаціях ми докладно висвітлили біографію і основні задачі найвпливовішого генералу ФСБ РФ – Олега Феоктістова, які полягали в організації протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам інтересам рф, в тому числі і шляхом формування законспірованої резидентури ФСБ в сусідніх державах, зокрема і в Україні.
В даній статті, ми хочемо висвітлити Вам інформацію з відкритих джерел, щодо реалізації ряду спецоперацій, проведених українськими спецслужбами і приділити окрему увагу їх “ефективності”.
Розпочнемо з 2016 року, моменту призначення керманичем ГУР МО України Василя Васильовича Бурби, активної фази інформаційної війни, розв’язаної росієї для дискредитації України, тощо.
Отже, безсумнівно, що в кожній війні інформаційний фронт має тотожне значення із військовим і будь-яка перемога чи поразка на ньому відчутно впливає на сторони конфлікту, зокрема шляхом формування того чи іншого світогляду у основної маси населення (споживача), формуючи потрібні сторонам погляди на однакові по суті ситуації. Не секрет, що розвиток сучасних медійних технологій створив потужні можливості такого впливу через різні шляхи подачі інформації чи дезінформації. Звісно, ще задовго до початку військової агресії проти України, російський медійний ресурс був направлений на дискредитацію України, керівництва, військових в світовій площині і дана проблема потребувала методів ефективної протидії.
Розробка і впровадження подібних методів була доручена ряду спеціальних підрозділів, в тому числі і ГУР МО України, які в свою чергу розуміли, що для ефективної боротьби з російськими наративами і подачі альтернативної інформації необхідно віднайти якісні першоджерела, які б викликали довіру у основної маси споживачів. І таке рішення було знайдено.
Так, розпочалася операція їз еміграції в Україну двох колишніх депутатів Держдуми росії – Дениса Воронєнкова та Іллі Пономарьова, яка сталася в 2016 році і дивним чином зпівпала із призначенням В.В. Бурби на посаду керманича ГУР МО України.
Зважаючу на певну схожість проблем вищевикладених депутатів в росіїї, вони дійсно мали всі шанси бути найкращими об’єктами для вербовки українськими спецслужбами. Зазвичай умови подібної співпраці мають відповідати інтересам двох сторін. Так, українській спецслужбі необхідні були статусні джерела для інформаційної війни і покази на колишнього президента – втікача Януковича та членів його родини. В свою ж чергу, Воронєнкову і Пономарьову необхідні були гарантії захисту, охорона і легалізація на території України. Певно, таким чином сторони і домовилися, що опосередковано підтверджується тим фактом, що і Пономарьов, і Воронєнков свідчили у справі про держзраду Януковича, легалізувалися на території України і отримали відповідні гарантії безпеки.
Однак, якщо Пономарьов додатково заручився підтримкою і західних партнерів, то Воронєнков, за клопотанням колишнього військового прокурору Анатолія Матіоса, лише отримав охорону силами того ж самого ГУР МО України. Отже, кожен крок Дениса Воронєнкова був відомий співробітникам спецпідрозділу, який здійснював його охорону. Окрім, пересувань колишнього депутата, його охорона мала чудові можливості для фіксації його переговорів і відповідно настроїв.
Так, от щодо настроїв, то навідміну від Пономарьова, якому точно вже нічого втрачати і подібна співпраця із українськими спецслужбами була для нього єдиним шансом на виживання, то Воронєнков намагався вести свою гру, навіть припускаючи можливість відмовитися від показів, наданих в рамках вищевказаного кримінального провадження. І, така його поведінка звісно не подобалася багатьом із причетних до розслідування і оперативного супроводження кримінальних провадженнь, щодо державної зради Януковича та анексії Криму.
Трагічна і одночасно логічна розв’язка не примусила себе довго чекати – 23 березня 2017 року, в самому центрі м. Києва Дениса Воронєнкова було вбито 3-ома пострілами в живіт і голову. Одночасно, його охоронець – співробітник ГУР МО України застрелив на місці безпосереднього виконавця злочину, хоча і сам отримав поранення. Так, обірвалося життя надважливого свідка у справі про державну зраду Януковича і анексію Крима. Кінці в воду, як то кажуть.
Але, ні, на цьому ланцюг загадкових вбивств лише розпочався. Так, 27 червня, в центрі м. Києва було підірвано автомобіль полковника ГУР МО України – Максима Шаповала. В наслідок вибуху, полковник, який опікувався охороною Воронєнкова – загинув. Співпадіння? Не думаємо.
Звісно, подібні злочини надзвичайно зухвалі та небезпечні, і вітчизняні слідчі органи відреагували миттєво: розпочали розслідування, знайшли співучасників злочину, передали справу до суду.
Нещодавно Шевченківський районний суд м. Києва виніс по справі убивства Дениса Воронєнкова: одного із обвинувачених визнали винним і засудили до 12 років позбавлення волі, іншого – виправдали в залі суду. Окрім того, суд встановив і “організаторів” зухвалого вбивства, якими виявилися Ярослав Левенць і Юрій Василенко. Запам’ятайте ці фамілії. Ми до них ще повернемося.
Стосовно ж трагічної загибелі полковника ГУР МО України – Максима Шаповала, то відповідно до повідомлення колишнього Голови СБУ Василя Грицака – злочин розкрито. Згодом, той самий Матіос і Грицак відзвітували і про затримання відповідних виконавців та про причетність до злочинів генерала ФСБ рф Дмитра Мінаєва. Хоча, слід зазначити, що про результати судового розгляду справи про вбивство Максима Шаповала досі нічого не відомо.
Отже, з першого погляду колишнім керманичам СБУ, Військової прокуратури і ГУР МО України необхідно було вручити державні нагороди за оперативне і якіснне рокриття серії резонансних злочинів.
Однак, відкритими залишаються відповіді на такі питання:
1.) Якщо співробітники ГУР МО України здійснювали цілодобову охорону Дениса Воронєнкова і його родини, то як, і яким чином вони не помітили факт стеження за ним?
2.) Чому в момент убивства Дениса Воронєнкова супроводжував лише один охоронець?
3.) Чи мав право другий охоронець залишити охоронюваний об”єкт і залишитися “лікувати” дружину Дениса Воронєнкова?
4.) Чи перевірялася версія сплановаго вбивства Дениса Воронєнкова спецслужбами України?
5.) Чи не здається дивним “професійний” постріл охоронця, який вбив кілера Дениса Воронєнкова на місці злочину – лише методом завадити можливості останнього надавати покази?
6.) Чи не діяли колишні керманичі українських спецслужб спільно із “російськими колегами”?
7.) І чи не забагато вбивств супроводжували всі справи, які розслідував колишній Військовий прокурор України Анатолій Матіос?
Далі буде…
Автор: правозахисник Костянтин Кривопуст