Цього тижня в прокат вийшла стрічка, яка продемонструвала світові незламного українського героя.
«Памфір» — це повнометражний дебют режисера і сценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука.
Події відбуваються у невеличкому селі на Західній Україні, напередодні традиційного карнавалу Маланка. З заробітків після тривалої відсутності до родини — дружини Олени та сина Назара — повертається Леонід на прізвисько Памфір. Через необдуманий вчинок сина, який підпалив молитовний дім, йому необхідні гроші на ремонт. Для цього Памфір змушений згадати своє контрабандистське минуле, від якого відмовився назавжди. Але час змінився, і своїми діями Памфір переходить дорогу небезпечним людям, які контролюють цей нелегальний бізнес. Розв’язка картини розгортається на фоні карнавальної Маланки, коли борються світлі та темні сили.
Світова прем’єра фільму відбулася у програмі «Двотижневик режисерів» 75-го Каннського міжнародного кінофестивалю 21 травня 2022 року. Стрічка встигла зібрати низку нагород як в Україні (премія «Кіноколо», кінофестиваль «Молодість» та інші), так і за її межами. Вона була в прокаті у Франції, а також продана для прокату в Канаді, Італії, Польщі, Швейцарії, Греції, Індонезії, Словаччини та країнах Балтії.
ПАМФІР: ВІД ІДЕЇ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ
«Коли навчався у кіновузі, наш викладач завжди просив робити нотатки і записи. На четвертому курсі в мене було їх дуже багато. І в якийсь момент там з’явилося спостереження після подорожей і зйомок документального фільму „Красна Маланка“. Це був ще 2012 рік. А в 2015 році я оформив це в структуровану ідею з описом, першим варіантом оповіді, — пригадує Дмитро Сухолиткий-Собчук. — З того часу проєкт пройшов великий шлях розвитку, пошуку партнерів, команди, реалізації. У 2018 почали шукати фінансування».
За його словами, для фільму зробили візуальну книгу, сторіборд. А далі вже шукали відповідні локації для зйомок. В той час в Україні був локдаун, що уповільнювало процес.
Зрештою картину знімали в Карпатах та на Буковині з жовтня 2020 року по лютий 2021 року. Унікальні локації були знайдені у 16-ти населених пунктах Чернівецької та Івано-Франківської областей.
«Варіантів сценарію було три. І останній стався завдяки тому, що у нас з’явився актор Олександр Яцентюк, який втілив головного героя, — розповів режисер. — Тоді сценарій був переписаний трохи під інакший тип головного героя. У першому і другому варіанті це була людина, яка кориться як Іов. Під натиском долі і волі Всевишнього все більше схиляється. У третьому у нас з’явився богоборець, з яким прийшли зміни в саму історію. Ще до зйомок робили читку з акторами, щоб зрозуміти, що працює, що не працює».
Стрічка «Памфір» знята у копродукції шести країн — України, Франції, Польщі, Чилі, Німеччини та Люксембургу. Однак до фінансування долучилися 10 країн.
«Наш досвід показав, що ми вміємо мріяти, досягати свого, і немає нічого неможливого, — зазначила продюсерка картини Олександра Костіна. — Для початку ми хотіли французьку копродукцію, щоб мати міжнародного агента дистрибутора. Для цього потрібно було отримати кошти від CNC. Там великий конкурс — з 200 фільмів підтримують чотири. Нам всі казали, що це неможливо, з дебютним проєктом, але ми це зробили. Це локальна історія, що відбувається у селищі на кордоні з Румунією. Однак якісне кіно захоплює глядачів і партнерів звідусіль».
Наразі фільм проданий для прокату більш як у 20 країн, був представлений на понад 50 фестивалях на всіх континентів, 4 з них — класу А.
ЯК В РОЛІ ВЖИВАЛИСЯ АКТОРИ
Ще до зйомок була проведена скрупульозна робота. Наперед були продумані локації, візуальне втілення, кольори, притаманні героям, діалект. Спеціально для фільму зроблені карнавальні костюми та маски, сам обряд, який увібрав різні традиції.
Актори їздили в репетиційні експедиції в гори й жили за традиціями справжньої гуцульської родини. При цьому жоден з них не знав всього сценарію. Кожному з них довелося пройти власний шлях трансформації для зйомок.
«На пробах я був досить худорлявий, і Дмитро сказав, що треба набрати 15-20 кілограмів за сім місяців. Посилено займався у спортзалі, дотримувався спеціальної дієти, — поділися Олександр Яцентюк, який втілив головного героя, Памфіра. — Що стосується характеру та психотипу, то тут я теж мав кілька завдань. Наприклад, режисер говорив, які фільми варто переглянути як референси, зокрема «Нафту».
Потім їздив подивитися, як відбувається Маланка, на кількох локаціях. Так, в Белелуї проходить боранка. Люди з різних куточків села збираються на стадіоні, і відбувається це дійство. Коли ти спостерігаєш за людьми, які вболівають за свій кут, відчуваєш, скільки там звіриної енергії. Це варто було побачити і перейняти, приміряти на себе.
Від перших проб до зйомок пройшло півтора року. У фільмі багато чого стало у пригоді з мого особистого життя. Я знаю, що таке їздити на заробітки, коли вдома залишається дитина. І потім повертатися, обнімати, казати слова, які протягом шести місяців хотілося сказати.
Це дружба з сином, у мене дуже гарні стосунки з сином, ми говоримо про все, дуже любимо один одного. І це в якомусь сенсі передалося в кіно. Я так само полюбив Стаса, як свого сина. В період зйомок я навіть в якийсь момент трохи обмежив спілкування з рідним сином, щоб передати це відчуття у фільмі».
Львів’янка Соломія Кирилова працює актрисою театру «Слово і голос», де вивчала українську духовну й автентичну пісню, є ученицею Наталії Половинки. Героїня Олена є її протилежністю.
«Коли ми вперше з режисером зустрілися на живому кастингу у Києві, я познайомилась на пробах з Олександром, головним героєм фільму, зрозуміла, наскільки я далека від цієї сільської земної жінки, — зізнається Соломія Кирилова. — Я виросла в міському середовищі, мої родичі мешкають у Львові. Не мала достатньо сільського досвіду. Тоді я просилася до друзів, в яких є село, щоб подосліджувати, яка природа тих людей.
На другі проби я вже приїхала з села, трохи інша. Відчула потужність проєкту, що я мушу там бути. І щоб пропрацювати образ, відправилась в гори, в експедицію. Тоді мені дзвонить режисер і каже, що мене затверджено.
Для нас орендували хату Памфіра, ми проживали там разом як родина, я готувала їсти цим двом хлопцям. Одного дня ми приїхали в Красноїльськ, де мені залишили працювати в фанерному цеху. Познайомили з виробництвом, від першої лінії до останньої. Залишили на тиждень робочих змін, і денних, і нічних. Так я пізнавала свою героїню Олену з боку її роботи. У мене не було такого досвіду тяжкої рутинної монотонної праці. З нею змінилася психологія самого персонажу, Адже з’являється інше відчуття втоми — не творчої, коли ще є натхнення, а втома від важкої праці на заводі».
За її словами, така ретельна і детальна робота над роллю дала змогу не вигадати персонажа, а прожити його і жити ним в кадрі.
Під час зйомок Станіславу Потяку, який зіграв сина Леоніда та Олени Назара. було 14 років. Для хлопця це перший акторський досвід.
«Мама робить ліжники, до неї часто приїжджають кіношники. Одна знайома продюсерка розповіла, що у нас на Буковині шукають хлопців у фільм, і запропонувала спробувати, — розказав Станіслав. — Для кастингу треба було зняти відео про найсумнішу та найвеселішу подію в житті, як проходить звичний день. І мене відібрали.
Перед зйомками займався акторською майстерністю. На початку боявся, переживав, але в другій частині знімального процесу перестав. Мені дуже допоміг Олександр Яцентюк, який зіграв мого батька, всіляко мене підтримував.
Фізично найважчу у фільмі було носити 20-кілограмові костюми, ще й танцювати в них. А психологічно — фінальна сцена з батьком».
Наступного тижня у Києві пройдуть спеціальні покази, на яких є змога поспілкуватися з режисером.
28 березня о 19:20 — спеціальний показ за участі режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука у кінотеатрі «Жовтень» (вул. Костянтинівська, 26). Модератор: Олексій Тарасов, шеф-редактор Radio NV.
1 квітня о 19:30 — спеціальний показ за участі режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука у «KINO42» (вул. Костянтинівська, 11Б).
Марія КАТАЄВА