Чергове «дно» в Міністерстві Рєзнікова чи цілеспрямована інформатака

Надмірна концентрація скандалів довкола Міноборони скидається на сплановану кампанію з дискредитації відомства або спробу усунути з посади його керівництво. Ймовірно зацікавлені особи підкидають журналістам фрагментарні документи, а іноді й підробки, а журналісти-розслідувачі без достатньої перевірки їх публікують. Так відбувалося в 2015-16 роках, і це суттєво підірвало нашу обороноздатність тоді, й історія повторюється.

Яйця Міноборони

З почтаку року не вщухають скандали навколо Міністерства оборони. У січні засновник проєкту “Наші гроші” Юрій Ніколов опублікував у ДТ розслідування щодо можливого завищення цін у 2-3 рази при закупівлі харчових продукти Міністерством оборони України. Після розголосу свої посади залишили заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення, зокрема постачання харчів, та директор департаменту закупівель Богдан Хмельницький.

Колишні й нинішні чиновники Міноборони також фігурували під час параду обшуків, влаштованих силовими структурами 1 лютого у межах показової боротьби з корупцією.

Публікація фейку на Укрправді

Поки силовики готувалися до обшуків, антикорупційні організації звернули увагу на Олександра Лієва, який з січня 2022 року тимчасово виконує обов’язки керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ. 31 січня голова “Центру протидії корупції” Віталій Шабунін повідомив у своїй колонці на УП, що Лієв, який відповідає за збройні контракти Міноборони, блокував доступ ЗСУ до українських маяків, закликав “почути Крим”, підтримував “референдум”, а відтак і окупацію півострова. Лієв назвав цю інформацію сфабрикованим вкидом“, який відриває його від роботи і спрямований не стільки проти нього самого, як проти міністра оборони.

Журналісти опитали людей, знайомих з Лієвим, котрий працював виконавчим директором Суспільного у 2017-19 роках, і жоден з опитаних не міг пригадати проросійськість поглядів Лієва. Водночас, є відеозапис 2010 року, де він у Криму агітує за подолання “”помаранчевої чуми” і турбується, що Україна може повернутися до курсу на Захід.

2 лютого “Українська правда” опублікувала новину про те, що у т.в.о. керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони Олександра Лієва є нібито російський паспорт. У своїй новині видання опублікувало фото нібито паспорта чиновника.

Від журналістської спільноти зазначимо: якщо перша публікація про зловживання із закупівлями ще якось нагадувала реальне журналістське розслідування, то подальша моментальна активність правоохоронців (автор розслідування про яйця для Міноборони багато писав про крадіжки під час Великого будівництва, але ми не бачили такої блискавичної реакції правоохоронців) і передача журналістам УП та оприлюднення підробленого паспорта свідчать, що почалася кампанія проти керівництва Міноборони.

Хто саме його атакує, ми сказати не можемо, але активність правоохоронців наштовхує на думку про те, що це війна точиться всередині української влади. Її можуть провокувати чи поглиблювати й російські шпигуни, адже будь-які перестановки у відомстві, яке займається військовими закупівлями, можуть затримати постачання для армії. А для військ на фронті затримка на декілька днів чи тижнів поставок техніки, їжі й всього, що купує МО, може мати критичні наслідки.

Як повідомляє “Детектор медіа“, ввечері 2 лютого Олександр Лієв записав відеозвернення і повідомив, що на фото документа, який опублікувала УП, зображений не він. Також у документі на фото його прізвище англійською мовою (у латинській транслітерації) написане з помилками.  Крім того, у документі вказано, що він нібито народився в Москві, що, за словами Лієва, не відповідає дійсності.

У відеозверненні Лієв повідомив також, що написав заяву про звільнення, а 2 лютого цей наказ підписали в Міноборони.

О 21.31 цього ж дня УП змінила опубліковану новину, додавши слова Лієва із відеозвернення.

Крім того, редакція змінила джерело новини — в оновленій версії видання посилалося на джерела не «у правоохоронних органах», а «в українській розвідці».

До того ж у новині дещо змінили заголовок. Замість початкового «У чиновника Міноборони Лієва знайшли російський паспорт. Він заперечує» нова версія була: «Чиновник Міноборони Лієв заперечує наявність паспорта РФ: каже, що на фото не він». Станом на 14:30 третього лютого новина має заголовок: «Інформація про російський паспорт Олександра Лієва не відповідає дійсності». Редакція УП жодним чином не позначила ці зміни в новині. 

Вже вночі третього лютого, о 1.58, УП опублікувала новину, що у Міноборони «не підтвердили» інформації про російське громадянство Лієва.

Свою новину видання доповнило у кінці власним спростуванням та вибаченням:

«Інформація про російський паспорт Олександра Лієва не отримала підтвердження та не відповідає дійсності. “Українська правда” приносить вибачення читачам та Олександру Лієву. Робота над помилками також проведена», — заявила редакція УП.

Зараз змінена вчетверте новина «Української правди» виглядає так, наче видання дало спростування 2 лютого о 21:30, хоча насправді це сталося третього лютого. 

Вже зранку третього лютого, о 10.54, журналіст Михайло Ткач опублікував на своїй фейсбук-сторінці спростування вчорашньої новини та вибачення. Згодом вибачення опублікувала і головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.

Олександр Лієв відреагував на вибачення у своєму фейсбуці, повідомляє Інститут масової інформації. Колишній посадовець стверджує, що після публікації про нібито наявність у нього російського паспорта отримав близько 200 повідомлень із погрозами.

Розвідники якої країни дають інфу УП?

Лієв звернувся до Служби безпеки України, щоб з’ясувати мотив джерел журналіста “Української правди”, які повідомили про його нібито російське громадянство.

Голова Інституту масової інформації Оксана Романюк зазначила, що скандал з паспортом Лієва засвідчує істотні проблеми у медіасередовищі України.

“Прикро вражена інформацією про те, що про Лієва написало понад 90 медіа, а по коментар звернулося лише двоє… Бо ця історія – це удар не так по його репутації, як по довірі до медіа. Шкода, що ніхто толком не вибачається і внятно не пояснює, що новина виявилась неправдивою. Шкода, що її поширили і досі поширюють десятки медіа і телег… Ніхто не перечитує, не виправляє, не звертається по коментар до фігуранта… Здається, Х’юстон, у нас проблеми…” — написала Романюк.

Скріншоти з фейсбук-сторінки Оксани Романюк

Згодом Романюк доповнила свій пост у фейсбуці: “УП і журналіст Михайло Ткач публічно вибачилися перед аудиторією, колегами і Лієвим. Це правильний крок. Джерело, яке себе відтепер скомпроментувало, очевидно мало свій мотив. І у цього джерела виходила явно безпрограшна ситуація: профіт, якщо б повірили фейку, і профіт, якщо б не повірили. Бо у першому випадку — досягнення мети вкиду, у другому — удар по репутації розслідувачів. Якось так”, — написала вона.

Фахівчиня з комунікацій, медіатренерка Ярина Ключковська зазначає, що в репутаційних скандалах довкола Міноборони й у “війні наративів, а не фактів” комунікаційним фахівцям відомства треба грамотно відпрацьовувати такого роду атаки.

ВІД ЯКИХ РОЗВІДНИКІВ — УКРАЇНСЬКИХ ЧИ РОСІЙСЬКИХ УП ОТРИМАЛА ФЕЙКОВИЙ ПАСПОРТ ЛІЄВА? ОСЬ В ЧОМУ ПИТАННЯ!

«Нас замовили» — дуже і дуже погана відмазка. Їй не вірять. Надто вже часто нею зловживали в останні роки. Вона важка в роботі. Навіть якщо це правда.

Дуже складно повірити, що хвиля атак на Резнікова по лінії закупівель — це збіг. Справді. Ні, так буває. Але рідко. Документи хтось зливає. Нагадування про стрьомних персонажів хтось підкидає. Не сумніваючись у порядності та добрих намірах тих журналістів та активістів, які оприлюднили інформацію, я не можу ігнорувати час і послідовність цих зливів.

Справді, виглядає, що хтось свідомо підважує довіру до очільника Міністерства оборони. Чи з метою зашкодити постачанню зброї (зовнішній ворог), чи з метою позбутися політичного суперника (внутрішній конкурент), чи ще з якоюсь.

В світлі останніх подій, почала, навіть, звучати думка про зацікавленість і наших партнерів в отриманні своєрідного “важелю впливу” на вітчизняне оборонне відомоство. Прихильники цієї точки зору зауважують, що:

“Україна знаходиться в стані війни з російським агресором, то й найбільш чутливою сферою є оборонна, за яку безпосередньо відповідає МОУ.

Тобто, всі дії вітчизняного оборонного міністерства є надзвичайно важливими, чутливими і знаходяться під постійним моніторингом, як суспільства так і наших західних партнерів.

Тепер згадаємо лютий 2022 року. На самому початку повномасштабного вторгнення МОУ зіштовхнулося з тотальним браком всього: від будь-яких видів зброї до засобів захисту, форменого одягу, тактичного спорядження, тощо. З метою оперативного вирішення даної проблеми, було прийнято рішення про спрощення процедури закупівель, що, в свою чергу, спровокувало два ефекти: розпочалися масові поставки на військові склади, але і збільшилися корупційні ризики.

Однак, найважливішим було – максимально забезпечити війська, з чим, в принципі Міністерство оборони впоралось, хоча і не без проблем та прострочених контрактів.   

Але, справедливим було б зазначити, що апарат Міністерства оборони став заручником ситуації. Так, з одного боку необхідно було будь-яким чином забезпечувати війська, а з іншого – гарантувати прозорість поставок. Цим і скористалися деякі вітчизняні та іноземні ЗМІ за підтримки грантових організації, створивши так званий «важіль впливу», який було б зручно «задіювати» в потрібний час, особливо не вдаючись в деталі. Та й не потрібно – головне ж кількість переглядів і резонанс.

В підтвердження маємо скандал з «яйцями по 17 гривень», який розгорівся після публікації журналіста Дзеркала Тижня (Юрія Ніколова) від 23 січня 2023 року: https://zn.ua/ukr/economic-security/tilovi-patsjuki-minoboroni-pid-chas-vijni-piljajut-na-kharchakh-dlja-zsu-bilshe-nizh-za-mirnoho-zhittja.html

І от вже «свіжий» матеріал того ж самого Ю. Ніколова про закупівлю форменого одягу в Туреччині: https://zn.ua/anticorruption/khoroshaja-i-plokhaja-novosti-o-korruptsii-v-minoborony.html

Обидва матеріали спровокували велике обурення в суспільстві та викликали шалений резонанс. Результатом першого стали кадрові зміни, другого – певно, що реакція влади буде. Та, найважливіше, що «інструмент» запрацював і наразі в певної прошарки журналістів і активістів з’явилась можливість боляче «бити» по оборонному відомству воюючої країни.

З однієї сторони, це добре, оскільки журналісти зобов’язані доносити правду суспільству, тим самим стимулюючи чиновників до зменшення корупційних ризиків. Але, даний процес був би демократичним, якби не одне але:

Дивним чином «журналістські розслідування» пана Ніколова спрямовані виключно проти репутації МОУ і виходять в ті проміжки часу, коли загострюються дискусії між Україною і нашими західними партнерами, щодо поставок необхідної кількості зброї та її видів.

Саме так було в січні 2023 року, коли після чергової оборонної зустрічі в форматі «Рамштайн» залишилися відкритими питання поставки надважливих і надчутливих видів озброєння:  https://www.pravda.com.ua/news/2023/01/7/7383892/

Так сталося і цього разу, коли Україна і західні партнери проходять через важкі перемовини, щодо поставки F-16 та відповідного навчання пілотів:  https://www.dsnews.ua/ukr/world/zalezhit-ne-vid-baydena-u-pentagoni-poyasnili-chomu-navchannya-ukrajinskih-pilotiv-na-f-16-zatrimuyetsya-09082023-484813

Отже, виникають обгунтовані побоювання, що всі антикорупційні скандали в МО створені штучно, аби тримати наших оборонних чиновників під максимальним контролем. Кому ж це вигідно робити руками журналістської і активістської спільноти – можемо лише здогадуватися…”

Але, стає очевидним, що комусь стало дуже вигідним впливати на вітчизняне оборонне відомство в потрібний час і в необхідному форматі..

За матеріалами: https://texty.org.ua/

Leave a Reply

spot_img

Discover more from UA2DAY

Subscribe now to keep reading and get access to the full archive.

Continue Reading