21 листопада 2013 року в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках протестів кінця 2013 року відбувалися, зокрема, мітинги, демонстрації, студентські страйки.
Загалом ці протести були спрямовані на збереження законодавчо закріпленого геополітичного курсу України на Європу, що означав для Росії не лише подальший вихід України з-під контролю Росії, а й отримання Україною економічних, політичних, а в перспективі і військових гарантій збереження цього курсу.
Наслідком перемоги Революції стало відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення конституції України 2004 року, скасування диктаторських законів, призначення дострокових президентських виборів. Зміна влади кардинально зменшила силу впливу Росії на Україну.
Революція гідності була приводом, який використала Росія для початку агресії, яка вступила в нову фазу з лютого 2014 року.
Так, 23 лютого 2014 року почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим).
27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (ймовірно, колишні бійці розформованого 25 лютого спецпідрозділу «Беркут», що брали участь у придушенні протестів у Києві, та російські спецпризначенці) захопили та блокували Верховну Раду Криму й інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв’язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, які проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні.
При цьому присутність кворуму є сумнівною, оскільки ЗМІ на засідання не допустили. Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Було змінено також формулювання питання: замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. Однак, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна було вирішувати лише на загальнонаціональному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.
У ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівлях російські прапори.
За словами народного депутата Сергія Куніцина, адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, озброєні автоматичними карабінами, кулеметами, гранатометами тощо. За повідомленнями ЗМІ, центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі, обмежено рух громадського транспорту.
16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому, за офіційними даними Росії, 96,77 % жителів АРК і міста Севастополь проголосували за возз’єднання цих територій з Російською Федерацією.
17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим і головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії.
21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації — Республіки Крим і міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.
Саме так розпочалась російсько-українська війна. Війна не на життя, а на смерть, спрямована на тотальне знищення української нації і державності.
Не обмежуючись Кримом, російські спецслужби і підконтрольні їм сепаратистські формування захоплюють адміністративні будівлі в частині Донецької і Луганської областей, намагаються реалізувати подібні плани в Одесі, Харкові, Запоріжжі, тощо. Однак, наштовхуються на значний спротив громадськості і приймають рішення обмежитися екскалацією конфлікту на теренах Донецької і Луганської областей.
Так розпочинається активна фаза бойових дій в Україні, яка з різною інтенсивністю триває і досі, трансформувавшись у повноцінну війну і забираючи та скалічуючі тисячі людських життів.
Важливим моментом даної війни є безпрецендентна трансформація українського суспільства. Так, лише за перші дні повномасшатбного вторгнення, до лав сил територіальної оборони і ЗСУ стали тисячі добровольців різного віку, самоорганізувався волонтерський рух, який систематично спрямовує свою потужність на забезпечення, як війська, так і на різноманітні гуманітарні програми.
І, якщо загальноукраїнський волонтерський рух об’єднує людей різного статку, то варто проаналізувати участь і найбагатших українців, кожен з яких відзначений світовим рейтингом Forbes, у наближенні нашої перемоги.
Саме тому, ми розпочинаємо серію публікацій про загальновідомих українців – мільярдерів, які залишилися вірними державі і народу:
В наступній частині публікації, ми детально розповімо Вам про внесок кожного, із згаданих осіб, в наближення перемоги України у війні.
