Ситуація навколо України максимально загострилася на фоні агресивної риторики Кремля, прагматичного нейтралітету Німеччини і застосування політики подвійних стандартів з боку заокеанських стратегічних партнерів.
Так, за останню добу медійна компанія, ініційована США, щодо неминучого вторгнення російських вйськ на територію України досягає свого апогею. Її результатом стало рекордне падіння ВВП України, відповідно і курсу національної валюти, фактичне закриття авіасполучення, створення глобальної атмосфери страху та відповідні панічні настрої серед більшої частини населення.
Крім того, оптимізму не додали і результати останньої телефонної розмови Джо Байдена та Володимира Путіна, яка по своїй суті не принесла жодного конструктивного результату.
Нагадаємо, що Москва в ультимативній формі вимагає від країн-членів НАТО двох гарантій:
- нерозширення впливу НАТО, зокрема на території України;
- категоричну заборону на розміщення військових контингентів і зброї НАТО на території України.
Станом на сьогоднішній день жодна із даних вимог не виконана, що в свою чергу значно підвищує градус в дипломатичних перемовинах і спонукає Москву на створення нових елементів загрози, і саме на українському напрямку.
В поєднанні із щодобовим транспортуванням американської зброї в Україну подібна ситуація набирає загрозливих форм. На даний момент, жодна із сторін конфлікту не сформулювала ефективного рішення, яке б задовольнило всіх. Явним є і той факт, що політика “заспокоєння” президента Росії і примушування його до миру, накшталт тієї, яка була задіяна в 1938 році проти Гітлера – має всі шанси на провал. Більше того – на роль каталізатора в початку 4 світової війни. Так, саме четвертої, оскільки третя успішно завершилася перемогою західної коаліції в момент припинення існування Радянського Союзу. Звісно, подібного шансу Путін їм не подарує.
І на передньому, вкрай важливому, стратегічному, принциповому плані – Україна. Саме від політики української влади тепер залежить як загальний розвиток подій на світовій арені, так і доля держави в цілому.
І в цьому випадку необхідно, аби кожен із громадян України відповів для себе на декілька простих питань:
- Чи має Україна “пробачити, і забути” анексію Криму, та десятки жертв на окупованому Донбасі та повернутися у лоно геополітичного впливу Росії?
- Або, Україна має продовжити обраний, звісно важкий, шлях до незалежності та західних цінностей і рухатися виключно в фарватері власних інтересів і інтересів наших західних партнерів?
В разі позитивної відповіді на перше питання – особливих коментарів не виникає та й результат передбачуваний – повернення до системи московського управління, перевибори, а фактично призначення зручних для Кремля політиків і фактичне дежавю в стилі “раннього” Кучми, “пізнього” Януковича і “стабільного” Аве Пшонки.
В разі ж позитивної відповіді на друге питання, слід одночасно сформувати вимоги до себе і до партнерів:
- запровадження принципу нульової телерантності до будь-якого виду корупційних проявів ( вкрай невигідна позиція для українських можновладців, які бажають і на майбаху іздити і перебувати під захистом США);
- максимальна консолідація суспільства на фоні загрози вторгнення;
- формування прагматичних вимог до основних світових лідерів (суб’єктів конфлікту) у вигляді: 1.) забезпечення сталого транзиту газу територією України; 2.) заборони на введення в експлуатацію “Півннічного потіку – 2”; 3.) Проведення військової операції на території ДНР і ЛНР з метою відновлення повноцінного державного суверенітету України; 4.) Повернення в повістку світової політики питання незаконної анексії Криму.
Звісно, є і третій сценарій, який намагаєтся втілити діюча українська влада – стати комфортними і для США і для Росії, вторгувати певні преференції, але ціною власних територій і тисячами загиблих.
Такий сценарій може і має місце, але він не передбачає чіткості позиції і з високою долею вірогідності призведе лише до одного результату – втрату стратегічних партнерів, будь-яких перспектив далекоглядного розвитку в лоні демократичної спільноти і відповідно повну втрату незалежності.
Отже, саме зараз кожен громадянин України має чудовий шанс визначитися із політичними уподобаннями, сформувати власну позицію в загрозливому конфлікті і, що особливо важливо, тверезо проаналізувати дії української влади.
Можливо, після такої черговості дій, кожен з нас чітко усвідомить, що медійний серіал і реальне життя – це різні речі і почне діяти. Діяти на благо себе, своєї родини і своєї батьківщини. Діяти цивілізованим шляхом, спонукаючи владу до прийняття рішень в інтересах України, а не власних політичних амбіцій.