«Воскресіння» Петра Сметани показували на бієнале Personal Structures Reflection 2022 у Венеції.
Вперше після цього проєкт презентували у Київській картинній галереї. Як пригадує його ініціаторка та кураторка Олеся Домарадзька зі львівської галереї «Зелена канапа», вона давно захоплюється бієнале, що проходить у Венеції раз на два роки.
«В цей час я наче потрапляю в рай, де всі цікавляться мистецтвом і можна побачити багато класних сучасних робіт, — зізналася вона. — Мала кураторську пропозицію на Національний павільйон України. Туди вибрали проєкт Павла Макова. Паралельна програма бієнале запропонувала мені зробити проєкт. Не було сумніву, кого вибрати — це мав бути Петро Сметано. Він виставляється в галереї зі студентських років. Проводив у нас свою першу персональну виставку. Я вірю в цього художника, тому що він талановитий, глибокий, піднімає важливі теми та водночас працьовитий».
Проєкт «Воскресіння» Петро Сметана зробив спеціально для бієнале, навіть враховуючи розмір вибраного приміщення. Завершив його на початку лютого. До нього увійшло чотири картини, які зображують колись ошатну, а нині напівзруйновану будівлю.
Натхненням послужив локомотивний завод царських часів «Краян» на Одещині. Він успішно працював в радянські часи, а пізніше він почав занепадати. Наразі перебуває у жахливому стані. Він постає уособленням недбалого ставлення до спадщини. Наслідки недбальства і байдужості такі ж руйнівні як і наслідки війни.
«Тему про будівлі, що зникають, розвиваю давно. Цей проєкт про людську недбалість до того, що створили предки, — розповів Петро Сметана. — Саме цей завод я бачив на власні очі. Він дуже естетичний, у стилі неоготики, що мені близька. перегукується з об’єктами, які залишилися у Львові після польської та Австро-Угорської доби. Про них мало хто дбає. Такі будівлі треба зберігати, можливо змінюючи їх функцію».
Також спеціально до проєкту зняли фільм «Воскресіння з України», в якому Петро Сметана у будівлі старого трамвайного депо у Львові (яке, до слова, збиралися перетворити на культурно-мистецький простір» розповідає про концепцію робіт.
«Після 24 лютого я не була впевнена, чи зможемо ми його привезти у Венецію, — пригадує Олеся Домарадзька. — З Асоціацію галеристів збирала підписи про культурні санкції щодо росії. Запитала у організаторів, чи буде представлена росія. Переконувала їх, що це необхідно, і зрештою, вони відповіли, що представників росії там не буде. Ми відправили роботу у Венецію».
Виставку відкрили на початку квітня. Вона тривала сім місяців — і за цей час мала попит, її відвідало багато людей.
«Гостей переважно цікавило, що насправді відбувається в Україні. Навіть більше, аніж саме мистецтво. І розповідати про це стало нашою місією, — зазначила Олеся Домарадзька. — Цікаво, що роботи сприймали як написані після 24 лютого. . Проєкт ніби говорить про війну. Показує зруйновану архітектуру. Йдеться про культурну спадщину, життя, смерть, воскресіння. Це виділялося на фоні інших проєктів. І якщо на початку лютого нам здавалося, що він занадто песимістичний, то пізніше зрозуміли, що інший був би недоречний».
Коли: до 5 березня, 11:00 — 17:00 (каса до 16:30), щодня окрім пн та чт
Де: Київська картинна галерея, вул. Терещенківська, 9
Вартість квитка: 100 грн (пільговий квиток — 50 грн).
Київ військовий: у столиці демонструють серію фоторобіт Сергія Познанського. Завдяки авторській техніці митець передає не лише драматичні зміни в образі рідного міста, але й світло, що воно випромінює, всупереч усім випробуванням.
Марія КАТАЄВА