Національне агентство з питань запобігання корупції взялося вивчати поведінку очільника Конституційного Суду. Йдеться про конфлікт інтересів у зв’язку з призначенням Сергія Головатого суддею-доповідачем у справі про “Харківські угоди”.
Що саме відбулося і чому так сталося?
Конфлікт посад у часі
Нещодавно колегія суддів відкрила конституційне провадження у справі за зверненням 49 народних депутатів. У справі йдеться про висновок щодо конституційності угоди між Україною та Росією про перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 року.
Суддею-доповідачем у цій непростій справі був визначений виконувач обов’язків голови КС Сергій Головатий.
Нагадаємо, угода, що сьогодні перевіряється на предмет конституційності, передбачала пролонгацію домовленостей 1997 року. У згаданих домовленостях йшлося про розподіл Чорноморського флоту після розпаду СРСР та умови перебування флоту РФ на території України.
Нагадаємо, згідно з Конституцією (стаття 17), на території України неприпустиме розташування іноземних військових баз. Водночас Перехідні положення Основного Закону (пункт 14) допускають, що на існуючих військових базах на території України тимчасово можуть перебувати іноземні військові формування на умовах оренди. Ця оренда має бути закріплена ратифікованими Верховною Радою міжнародними договорами.
Відповідно, “Харківські угоди” були ратифіковані законом № 2153–VI. В день його розгляду у сесійній залі ВР свій голос “за” віддав, зокрема, і народний депутат VI скликання та член фракції Партії регіонів (№93 у списку), голова підкомітету з питань конституційного законодавства ВР… Сергій Головатий.
Можна, звісно, припустити, що, за давніми традиціями українського парламентаризму в залі голосував не він, а його картка. Та все ж як представник тодішньої провладної фракції та очільник профільного конституційного підкомітету Головатий з великою ймовірністю був залучений до політичних процедур погодження і ратифікації “Харківських угод”. Які вже після зміни влади стали предметом кримінального провадження Державного бюро розслідувань.
Коли судити з відкритих джерел, екснардеп свій голос не відкликав. А це вказує на суперечності у діях Головатого як очільника КС і судді-доповідача сьогодні та народного депутата в минулому. І може прямо впливати на об’єктивність і неупередженість під час розгляду справи про конституційність “Харківських угод”.
Як має вчинити суддя
Однозначно можна говорити про наявність конфлікту інтересів. Як йдеться у статті 60 Закону “Про Конституційний Суд України”, суддя КС не може виконувати повноваження, якщо у нього є реальний чи навіть потенційний конфлікт інтересів. У такому випадку він зобов’язаний протягом одного робочого дня поінформувати про це КС та заявити самовідвід.
Також стаття 28 закону “Про запобігання корупції” покладає на суддів КС прямий обов’язок: не допускати виникнення конфлікту інтересів. Якщо ж він таки є, судді мають повідомити НАЗК, не вчиняти дій та не ухвалювати рішень поготів.
Аби з’ясувати, наскільки дотримались цих норм закону, ми запитали про наявність звернення Сергія Головатого із самовідводом та повідомленням щодо конфлікту інтересів у Конституційному Суді та НАЗК. Але обидві установи відмовилися надавати відповідь по суті. Вища рада правосуддя у цьому питанні також “умила руки”. Виходить, якщо ці державні органи не приховують таку проблему, то, як мінімум, ставляться до неї байдуже.
Скелети у шафі
Є кілька цікавих фактів у кар’єрі чинного очільника КС, які характеризують його з точки зору доброчесністі.
Офіційна біографія, розміщена на сайті суду, лише одним рядком згадує його політичне життя: “Був народним депутатом України шістьох скликань (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 роки)”. Але насправді воно є більш насиченим і заслуговує на окреме дослідження. На противагу сухим цифрам лише нагадаємо його політичні смаки: КПРС, фракція Народного руху України та фракція “Безпартійні”, група “Реформи”, група “Незалежні”, БЮТ, “Наша Україна”, “Партія регіонів”. Таке розмаїття, яке звісно вже не згадується, навряд може якось компрометувати талановиту людину. А надто, усе це “залишилося в минулому”.
Але цікаве інше. У грудні 2005 року, коли Головатий перебував на посаді міністра юстиції, Центральна виборча комісія визнала його порушником виборчого законодавства. Підставою для такого рішення став виступ міністра у прямому ефірі, де він порушив заборону участі у передвиборній агітації для посадових осіб. Констатувавши цей факт, ЦВК зобов’язала Головатого утриматися від подальших порушень виборчого законодавства.
Про “корупційні практики”, що “перемагають на найвищому рівні”, інформувало й НАЗК у жовтні 2020 року, коментуючи скандальне рішенням КС у справі про незаконне збагачення. Йдеться про визнання неконституційною статті 366–1 Кримінального кодексу України. Тоді антикорупційники згадали про декларування недостовірної інформації у двох суддів КС, зокрема, й у Головатого на суму 3,6 млн. грн. У НАЗК закидали суддям саме наявність конфлікту інтересів у прийнятті рішення.
Попри це, вже за два місяці заступник голови КС стає в.о. очільника. Чи пройшов би з таким бекграундом перевірку на доброчесність кандидат на посаду пересічного судді – питання риторичне.
Зрештою я подав до НАЗК повідомлення про корупцію, наслідком чого став старт моніторингу та контролю виконання законодавства при конфлікті інтересів у діяльності судді Сергія Головатого (лист агентства №39-02/9347-23 від 02.05.2023).
Декларування і не тільки
За наявною інформацією, ознаки порушень, що були пов’язані із декларуванням, також знаходили у інших суддів КС, зокрема, Ірини Завгородньої, Ігоря Сліденка та Володимира Мойсика.
Ще більші скандали супроводжували попередніх голів КС. Так свого часу Станіславу Шевчуку закидали чимало: незаконні розпорядженння, політизацію діяльності суду, ігнорування прав колег, а також зловживання службовим становищем, нецільове використання бюджетних коштів та втручання у роботу суддів.
Після нього Олександр Тупицький опинився в центрі уваги через кілька корупційних скандалів. Він був звинувачений у незаконному заволодінні земельною ділянкою під час своєї роботи в адвокатській фірмі, а також внесенні недостовірних даних до електронної декларації. А втім, саме через сумнозвісне рішення про незаконне збагачення цього голову КС пов’язували із партією “Слуга Народу”. Адже тоді рішення, яке підірвало систему електронного декларування та негативно позначилося на авторитеті антикорупційних органів, сприймалося як спроба захистити політичні інтереси.
Загалом усі ці скандали, пов’язані із суддями Конституційного Суду, вказують не лише на потенційні корупційні схеми, але й на відсутність незалежності самого суду. Європейська практика знає традицію відставки задля збереження поваги до органу влади. У нас же забезпечення “інтересів” можновладців є головним і найвищим “пріоритетом”.
Зате усі свої
Призначення суддів КС далеко не завжди базувалося на їхній професійній компетенції та бездоганній репутації. У деяких випадках, можна говорити, що кадрові рішення використовуються як інструмент політичного впливу або забезпечення лояльності конкретним політичним силам.
На політичну залежність, як головну проблему КС, вказували навіть у Венеційській комісії.
Під час аналізу проєкту Закону про конституційну процедуру (№4533 від 21.12.2020) європейські колеги застерігали, що призначення суддів КС стане можливим після зміни процедури. Нова обов’язково має включати участь міжнародних експертів.
Ба більше, у рекомендаціях Венеційської комісії прямо йдеться про попередній відбір суддів КС на основі оцінки доброчесності та професійних навичок. Ухвалення та впровадження такого законодавства стало однією із семи вимог ЄС до України як до країни-кандидата на вступ.
Але ані вимоги ЄС, ані рекомендації експертів Венеційської комісії не стали на заваді у народних депутатів, коли постало питання обрання своєї колеги Ольги Совгирі новим суддею КС.
Такий підхід знецінює значення єдиного органу конституційної юрисдикції. Раніше я писав про те, що Конституційний Суд за час своєї діяльності став відверто неефективним органом, що заслуговує хіба що на ліквідацію. Адже його рішення системно не виконуються і навіть не визнаються правоохоронцями. Фактично залишився процес заради процесу та вдавання існування конституційного права.
Через це статті Конституції так і не стали нормами прямої дії, їхнє використання в кращому випадку викликає посмішку в суддів, а за виконання рішень КСУ можуть притягнути до кримінальної відповідальності. І не можна вважати, що сьогоднішні юристи-науковці (якщо їх ще можна так називати) не бачать цього стану речей. Натомість вони продовжують схвалювати чергові реформи, делегують своїх представників до КС та інших інституцій.
Подібна поведінка суддів КСУ з усіх боків дискредитує орган конституційної юрисдикції, а її продовження хіба що прискорить ліквідацію цього органу. Тому не можна не погодитись з нещодавно висунутою тезою колеги про патологічну неможливість влади зробити щось добре в судах. А тому “незалежного КСУ не буде, як і вступу до ЄС”.
Усе це підкреслює важливість проведення реформ задля зміцнення незалежності судової влади, прозорості призначення суддів, а також їх відповідальності перед громадськістю та законом.
Володимир Богатир
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.