У 1920-х рр. в Україні існувало кілька десятків видавництв, що займалися друком різних тематичних книжок. На достатньо високому рівні тоді була поліграфічна і видавнича бази. Сприяли цим справам Київський та Харківський поліграфічні факультети, а з 1930-го — Український поліграфічний інститут у Харкові, що готував спеціалістів вищої кваліфікації — поліграфістів, редакторів і художників. Замість тих видавництв на початку 1930-го створили Державне видавниче об’єднання України (ДВОУ), з якого, незабаром відділилися самостійні Державне видавництво дитячої літератури (Дитвидав), медичної (Держмедвидав), політичної (Держполітвидав), сільськогосподарської літератури, літератури з будівництва й архітектури й інші.
1 лютого 1932 року розпочало свою видавничу діяльність в Харкові, тодішній столиці України під назвою «Мистецтво». 1935-го у зв’язку зі зміною столиці, видавництво перевели до Києва. На загал, усіх узятих вкупі до початку війни було в країні 170 видавництв, а їхній сумарний наклад становив більш ніж кілька мільйонів книжкових примірників. До цього числа входили і видання «Мистецтва», а саме: з питань образотворчого мистецтва, театру, кіно, історії художніх альбомів, фотоальбомів, фотопутівників, календарів, листівок тощо. Особливість видавництва проявлялася у виданні книг про українську культуру в минулому як вічного джерела нації. Видавнича робота цього закладу тривала під час війни, але з низькими накладами.
Німецька армія завдала великої шкоди українській поліграфічній промисловості. Її відбудували та реконструювали на новій технічній базі після війни. Підприємства видавництв, заводи виробництва паперу та фарб потрапили під опіку Ради Міністрів України. Одна з перших книжечок видавництва «Мистецтво» з’явилася в харківській друкарні «Комуніст» 1955-го, вона була присвячена життю і творчості художника Івана Труша (1869-1941). Нарис до неї написав Григорій Островський, автор кількох праць з історії українського мистецтва. Об’ємнішого формату вийшло видання «Іван Труш» 1967 року (Київ: книжкова фабрика «Жовтень», наклад 5 тис. примірників). У ньому помістили 23 чорно-білих і шість кольорових репродукцій з картинами маляра. Текст до нього написав Ярослав Нановський.
Державне видавництво, про яке йде мова, випустило в світ більшого розміру альбом «Шевченко в образотворчому мистецтві» (Київ, 1963, наклад 4 тис. прим.) з 80 репродукціями з творів 80 мистців, скульпторів і графіків. Інший альбом, «Тарас Шевченко-художник» (1963, наклад 5 тис. прим.) з’явився з книжкової друкарні «Жовтень», містив статті 13 авторів із передмовою Василя Касіяна.
Того ж року вийшли книжки «Іван Франко і образотворче мистецтво» Г. Островського та «Михайло Степанович Ткаченко (1860-1916)».
Серйозним досягненням цього видавництва були й наступні роки, воно видало «Пам’ятники Тарасові Шевченку». На сторінках книжки подана коротка інформація, зібрана Андрієм Німенком, про 69 основних пам’ятників Кобзаря, встановлених в Україні у 1917-1963 рр. Неабиякої цінности отримало видання під наголовком «Іван Сидорович Їжакевич». Ім’я цього талановитого художника популяризоване тому, що впродовж своєї більш ніж 75-річної діяльності він чітко зобразив життя українського народу. Через ва роки після смерті (19 січня 1962 р.), цей альбом заслужено славив художника, який прожив 98 літ. Прагненням повертати широкому загалу твори українського мистецтва видавництво дало читачам такі видання: «Українські народні пісні про кохання» в оформленні художника Василя Перевальського (1964), «Українське радянське мистецтво» (1966), «Мовою графіки» (1967), «Іван Кавалерідзе» (1967), «По Україні» Григорія Логвина (1968), «Георгій В’ячеславович Якутович» (1968), «Анатоль Петрицький» (1968), «Олена Кульчицька» (1969), «Карпо Трохименко» (1969) та ряд інших.
У 1970-ті рр. видавництво випустило чимало нових альбомів, книжок, монографій тощо. Основне місце серед них зайняли вибрані статті Василя Касіяна, друковані в українській пресі раніше, під назвою «Про мистецтво» (1970, наклад 1,1 тис. прим.). Спогади, статті, документи, зібрані й опубліковані в книжці «Федір Кричевський» (Київ, 1972, наклад 2.4 тис. прим.), «Матеріальна майстерня Т. Г. Шевченка в академії мистецтв» (1972, наклад 7 тис. прим.), «Опанас Сластьон» (автор — А. Аббасов, книжкова фабрика «Жовтень», 1973, наклад 3,6 тис. прим.) та «Олекса Новаківський» (1973, наклад 5 тис. примірників). В останньому виданні помістили вступну статтю Володимира Островського та 57 репродукцій з картин мистця, датовані 1892-1932 рр. й намальовані олією на картонах, дошках, полотнах, фанерах і вугіллям на паперах.
До переліку книжок, виданих у тих же 1970-х рр., належать ще й такі: «Образотворче мистецтво Закарпаття» Григорія Островського (1974, наклад 4,5 тис. прим.), «Катерина Білокур» (вступне слово Олеся Гончара, стаття Василя Нагая, 1975, наклад 35 тис. прим.), альбом «Анатолій Базидевич» (автор-упорядник Михайло Криволапов, 1976, наклад 12 тис. прим.), альбом «Вітольд Манастирський» (1977, наклад 15 тис. прим.), «Мистецтво Радянської України» (живопис, скульптура, графіка, 1977, наклад 20 тис. прим.), «Михайло Божий» (1977, наклад 15 тис. прим.), «Георгій Меліхов» (1979, наклад 15 тис. прим), «Микола Самокиш (1860-1944)», альбом із 98 чорно-білими і кольоровими репродукціями з творів художника, тематично пов’язаними з революційною боротьбою різних армійських утворень під час Першої світової війни та у роки війни 1812-го (1979, наклад 12 тис. прим.), «Мистецтво оновленого краю» — монографічний нарис про основи тенденції розвитку архітектури, живопису, скульптури, графіки та декоративно-прикладного мистецтва західних областей України за 1920-1960 рр., якого автори Я. Запаско, В. Овсійчук, С. Степко та О. Чарновський (1979, наклад 5 тис. прим.) та інших альбомів для ознайомлення українського читача з досягненнями талановитих мистців: Олекси Шовкуненка, Юрія Шкрібляка та його синів Василя, Миколи та Федора й інших.
Українські книжки, що виходили 1980-х рр. у видавництві «Мистецтво», за своїм змістом і художнім оформленням стали наочним свідченням того, що вони набули кращої зовнішньої вишуканості та привабливої внутрішньої краси. Вказують на це альбоми, видані з творами Антона Манастирського (1878-1969) та вступною статтею Христини Саноцької (1980, наклад 6 тис. прим.), творами Федора Кричевського (1879-1947) та упорядницею альбому Л. Членовою (1980, наклад 15 тис. прим.), мисткині графічних творів, акварелей, ліногравюр Надії Лопухової, призначених для дітей і молоді (1981, наклад 3 тис. прим.), Григорія Нарбута, художника величезних і неосяжних розмірів, видатного графіка, автора «Української абетки» з малюнками до неї майстерно виконаних, автора державної печатки Української держави та грошей України (1983, наклад 20 тис. прим.), творами Михайла Жука, майстра станкової та книжкової графіки, мистця-кераміста (1987), скульптора Василя Свиди (1987), малюнками народної художниці Марії Приймаченко (1989) та іншими видатними мистцями, заслуженими діячами українського мистецтва.
В цьому місці напрошується згадати про появу збірника близько 25 авторів, які написали свої спогади про художника Миколу Глущенка, виданого 1984-го й упорядкованого Іриною Блюміною (наклад 2,8 тис. прим.). Наприкінці видання подані в деталях дати життя і творчості мистця, який помер 31 жовтня 1977 року. У тих же 1980-х рр., як і попередніх, колективною роботою фахових працівників видавництва з’явилися альбоми «Полтавський художній музей», «Івано-Франківський музей», «Державний музей українського образотворчого мистецтва», «Львівська картинна галерея», а також серія з чотирьох книжок — «Нариси з історії українського мистецтва» від XIV ст. до кінця 1930-х рр., матеріали до яких солідно опрацювали і помістили такі визначні мистецтвознавці, як В. Овсійчук, Д. Степовик, Б. Лобановський, П. Говдя та В. Павлов.
З дня проголошення Незалежності України видавництво цілево випустило в світ альбоми «Погляд» зі станковими роботами київських монументалістів, «які сміливо пішли на експеримент-створення виставки нового типу» (автор-упорядник Ніна Велігоцька, 1990, наклад 6 тис. примірників), «Художники Львова» Любомир Медвідь, Олег Мінько та Зеновій Флінта, які значною мірою визначили рівень і нові тенденції українського образотворчого мистецтва (автор-упорядник Оксана Жирко-Козинкевич, 1992, наклад 7 тис. прим.), «Шедеври іконопису», «Національний музей Тараса Шевченка», «Життя Тараса Шевченка», «Повість «Художник» Тараса Шевченка», «Храми України», «Святий Київ», «Собор Святої Софії в Києві», «Історія Києво-Печерською лаври», «Микола Бідняк» (Київ, 2008, наклад 1 тис. прим.) і ряд інших, іноді нагороджених дипломами «Золота фортуна» та за вагомий внесок мистецької літератури України.
На закінчення варто згадати про те, що видавництво «Мистецтво» спромоглося видати безліч мистецько-зразкових витворів книжкової продукції, переважно в оправах зі суперобкладинками. Треба також додати, що під своїм логотипом видавництво «Мистецтво» відповідало і за друк шести номерів щорічних видань часопису «Образотворче мистецтво» (1971-1990) та багату кількість листівок тощо. Всіма своїми публікаціями, ошатно виданими, це видавництво може не лише пишатися, але й надалі випускати унікальні мистецькі книги загальнодержавного значення.
Як повідомляв «Міст», видавництво «Ранок» відкрило доступ до електронної версії всіх підручників.
Видавництву «Мистецтво» — 90
