Молодих авторів відзначили у п’яти номінаціях.
Традиційно церемонія нагородження Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара пройшла у день іменин видатного письменника, 3 квітня. До слова, цьогоріч виповнилося 105-річчя з народження Олеся Гончара.
У затишному приміщенні бібліотеки Національного музею літератури зібралися лауреати 2023-го та інших років, дослідники та поціновувачі творчості Олеся Гончара та ті, хто знав його особисто.
«Це не просто відзнака за творчість чи твори окремим молодим авторам. У ці дні, коли Україна воює з агресором, це символ підтримки усієї української культури, — зазначила директорка Національного музею літератури Галина Сорока. — Творчість Олеся Гончара завжди несла нам ідею світла, віру, любов, а його герої боролися за щасливу життєву долю. Але про що б не говорив, його серце його завжди було з Україною. Олесь Терентійович писав: дякую Богові, що дав мені народитися в Україні, моє єдине багатство у цьому світі — це любов до країни. Він захищав українську мову, гідність і право на власну долю українців, одним з перших підтримав студентську революцію, дав назву живому ланцюгу, на Софійській площі виступав з промовами на підтримку незалежності України. Ще тоді писав: Росія загине, бо вона плекає в собі ненависть для України.
В експозиції у нас представлений великий комплекс про його творчість. У холі є дві вітрини — в одній розміщені твори лауреатів премії, в іншій — перше видання «Собору», особисті речі Олеся Гончара, унікальні світлини. У день відкриття музею у книзі гостей він першим залишив напис».
Своїми спогадами та думками про особистість та творчість Олеся Гончара поділилися лауреат премії імені Олеся Гончара Вадим Пепа, письменник та член журі Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара Олександр Балабко, академік та Почесний громадянин Києва Юрій Мосенкіс, поет та журналіст, лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс, актриса та культурно-громадська діячка Марія Кочур, головний редактор журналу «Всесвіт», лауреат Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара Дмитро Дроздовський.
Цікаві факти розповів кінознавець Сергій Тримбач, що мешкав у будинку письменників Роліт по сусідству з Олесем Гончаром та брав у нього інтерв’ю про Олександра Довженка.
«Олесь Гончар мав дуже мало шансів вижити. У два роки померла його матір. Батько одружився, дитину віддали бабі на Полтавщині. Потім війна, полон, перебування в концтаборі. На війні був тричі поранений. Неодноразово знаходився під загрозою загибелі, але щоразу йому вдавалося врятуватися від майже неминучої смерті. Він сам вважав, що над ним є певний захист», — зауважив Сергій Тримбач.
Кульмінацією зустрічі стало урочисте нагородження переможців премії. На конкурс приймали як уже друковані, так і не оприлюднені твори українськомовних авторів до 30 років. За правилами, мешкати вони можуть як в Україні, так і за кордоном.
«Цьогорічний конкурс для нас особливий. Попри воєнний стан ми вирішили все ж провести церемонію, — розповів «Вечірньому Києву» голова журі Дмитро Чистяк. — У нас була дуже широка палітра учасників в 5 номінаціях, ми задоволені рівнем лауреатів. Представлена різна географія — Івано-Франківськ, Київ, Кропивницький, Козельщина.
Зворушливо, що під егідою німецьких меценатів і родини Олеся Гончара ми продовжуємо цю традицію. Премії вже 26 років, деякі лауреати стали відомими, і ми сподіваємося, що ця традиція не уриватиметься. Звичайно, воєнна тематика сьогодні провідна. Вона простежується в прозі Богдана Гасюка, в поезії Станіслава Новицького, який зараз в ЗСУ. І це суголосно самій творчості Олеся Терентійовича».
Традиційно премію присуджували за номінаціями: «Роман», «Мала проза» (цикл оповідань, новел), «Поезія», «Публіцистика» та «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара».
У номінації «Велика проза» лауреатом став Тарас Голота (Київ) зі збіркою повістей «У дзеркальній сповідальні». Як зазначив Дмитро Чистяк, проза цього автора привертає увагу. Вона ґрунтується на широкій культурно-мистецькій традиції, зокрема готичній повісті. Це нове слово для сучасної української літератури.
Тарас Голота народився у Червонограді, закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де зараз працює аспірантом.
«Перші твори писав ще в 11-12 років, англійською мовою. Надихався західноєвропейськими класиками, як Едгар Еллан По, Вільям Шекспір, — розповів «Вечірньому Києву» Тарас Голота. — Над повістями працював тривалий час. Майже 10 років повертався до цих історій, додумував і допрацьовував сюжет. Провідною темою і лейтмотивом слугує те, що людина постійно занурюється в себе. В темряві буття намагається знайти світло.
Всі три історії є психологічними детективами, трилерами. Перша розповідає, як київський детектив отримує лист з минулого, столітньої давності. Дама просить допомоги вижити її спадкоємиці. Фінал буде несподіваним і драматичним. В другій історії чоловік пізнав темний бік свого єства і кардинально змінює своє життя, дізнається про себе певні таємниці. Третя історія — філософська розвідка самого себе. Персонаж намагається знайти правду в паломництві, відчуженні, аскетизмі. Йому не можна творити зло, в цьому обігрую лейтмотив Доріана Грея».
Тарас Голота має вже чотири книги, і зараз працює над філологічним романом-антиутопією.
У номінації «Мала проза» журі відзначило збірку новел «Поки сонце росте» Богдана Гасюка з Івано-Франківська. Член журі Олександр Балабко звернув увагу, що стиль автора перегукується з творчістю двох Василів — Стефаника та Портяка, має «запахущу» мову, ніби зібрану з гірських схилів Карпат.
«Олесь Гончар писав про те, що автор має виростати з мови свого народу, фольклору, і це мені відгукується. Він близький мені автор», — відзначив лауреат Богдан Гасюк.
У номінації «Поезія» лауреатом став Станіслав Новицький з Кропивницького за збірку поезій «Передмовчання». Це вже знаний поет, творчість якого опублікована в «Антології молодої української поезії III тисячоліття. Дмитро Чистяк звернув увагу, що Станіслав має впізнаваний стиль, якому характерна афористичність, стисла ліричність, що переходить у трансцендентальність. Отримуючи премію, молодий поет зачитав вірша, присвяченого Олесю Гончару, що написав дорогою до Києва в поїзді.
У номінації «Публіцистика» перемогу отримав львів’янин Любомир Лесонін за добірку есеїв «Альбом, у якому — ти», що журі відзначило за щирість та яскраві образи. «Для мене Олесь Гончар — про спадкоємність, про передавання смолоскипа з рук в руки. Сьогодні він поєднав усіх нас», — підкреслив лауреат.
У номінації «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара» премію отримав Захар Зіненко за розвідку «Якась вища сила зберігає мене…». Він став наймолодшим лауреатом, Захару всього 16 років. Він мешкає у Козельщині Полтавської області, де провів ранні роки Олесь Гончар.
«Це край його дитинства, хотілося дослідити, де витоки такого видатного письменника, де звучала тронка, яка позвала його у світ письменництва, — зазначив Захар. — Я живу на цій землі, де він жив і працював, пройшли його дитячі роки. Знаю його твори з початкових класів. 55 років тому, 1968го, коли вийшов „Собор“ Олеся Гончара, у нас в сусідньому селі продавали цю книгу, вже заборонену. Тоді вона розлетілася швидко, люди знали цей твір Олеся Гончара».
Талановитих молодих письменників вже 26-й рік поспіль вшановують Міжнародною німецько-українською премією імені Олеся Гончара. Її заснували 1996-го року німецькі меценати Тетяна Куштевеська і Дітер Карренберг разом з Національною спілкою письменників України.
Торік премію присудили у трьох номінаціях, а церемонії нагородження не проводили.
Марія КАТАЄВА