Дмитро Кравченко, журналіст
Іноді шлях технології на війну починається зовсім не на полі бою. Він може починатися в європейському офісі, на виробничому підприємстві, у транспортній компанії або навіть у дипломатичному представництві.
Розслідування російського Центру «Досьє» спільно з бельгійським виданням Knack демонструє саме таку схему. Її центральними фігурами стали російський бізнесмен Віктор Лабін, його син Руслан та людина, яку слідство пов’язує з російським торговельним представництвом у Бельгії.
У червні 2026 року бельгійський суд засудив трьох громадян Росії у справі про незаконний експорт до Росії товарів подвійного призначення та хімічних речовин. Віктор Лабін отримав п’ять років ув’язнення, його син Руслан — шість років, ще один фігурант був засуджений заочно до трьох років. За матеріалами справи, через структури Лабіних до Росії було поставлено понад 400 тонн товарів, частина яких мала військове або подвійне призначення.
Понад 400 тонн — це вже не випадковість
У цій історії особливо важливим є масштаб.
Йдеться не про одиничну спробу придбати за кордоном технологію, яку Росія не могла отримати легально. За даними розслідування, сімейні структури Лабіних роками організовували постачання європейської продукції до Росії.
Серед товарів був, зокрема, спеціальний прилад для вимірювання характеристик вибухових речовин. Також згадується близько 100 кілограмів оксиду ітрію — рідкісноземельного матеріалу, який може використовуватися, серед іншого, у виробництві авіаційної та ракетної техніки.
На папері вантажі могли прямувати зовсім не до Росії.
За матеріалами бельгійського слідства, частину поставок оформлювали як експорт до Казахстану або Китаю, хоча фактичним пунктом призначення була Російська Федерація. У деяких випадках, як стверджується в матеріалах справи, використовувалися документи з неправдивими відомостями.
Це принципова деталь.
Санкції та експортний контроль можуть бути ефективними лише тоді, коли працює не тільки закон, а й система його практичного виконання.
Коли бізнесова схема перетинається з державними структурами
Найбільш резонансною частиною цієї історії є не сам факт існування контрабандного каналу.
Питання викликає те, хто, за даними розслідувачів і матеріалами судової справи, міг допомагати з його функціонуванням.
У матеріалах бельгійського суду фігурує людина з ініціалами «В.В.». За даними Центру «Досьє», йдеться про Вадима Вержбицького — колишнього заступника торгового представника Росії в Бельгії.
Як випливає з оприлюднених матеріалів, Лабін звертався до нього у момент, коли одна з поставок зіткнулася з проблемами. Йшлося про високоточний верстат, виготовлений чеською компанією Gearspect. За матеріалами справи, обладнання призначалося російській компанії «ЛЕПСЕ», яка виконувала замовлення в інтересах російського оборонно-промислового комплексу.
Це вже зовсім інший рівень історії.
Йдеться не просто про підприємця, який шукає спосіб обійти санкції. Якщо наведені судом та журналістами дані правильно відображають механізм операцій, то приватний канал постачання перетинався з людьми, які мали зв’язки з російськими державними структурами.
«Торговельна дипломатія» як можливий інструмент
Особливу увагу привертає професійний шлях Вадима Вержбицького.
За даними розслідування, у 2000-х роках він працював у структурі російського Мінпромторгу, зокрема був заступником торгового представника в Казахстані. У 2013 році його перевели на аналогічну посаду до Бельгії, де він працював до 2017 року.
Пізніше, за даними «Досьє», він працював у «Рособоронекспорті». Розслідувачі також виявили зв’язки його родини з середовищем російської військової розвідки.
Саме тут виникає питання, яке виходить далеко за межі конкретної кримінальної справи:
де закінчується державна торговельна дипломатія Росії та починається діяльність із забезпечення її військово-промислового комплексу?
Однозначну відповідь на це питання може дати лише повна сукупність доказів, а не окремі журналістські матеріали.
Але сама конструкція заслуговує на увагу європейських правоохоронних органів.
Технології можуть бути важливішими за зброю
У сучасній війні далеко не завжди потрібно нелегально перевозити готову ракету або військовий літак.
Іноді достатньо забезпечити доступ до обладнання, матеріалів, електроніки, верстатів або компонентів, без яких виробництво сучасної зброї стає складнішим.
Саме тому поняття «товари подвійного призначення» набуває особливого значення.
На перший погляд, це може бути цивільне обладнання.
Але в іншому виробничому ланцюжку той самий верстат може стати частиною оборонного виробництва.
Тому боротьба із санкційними схемами — це вже давно не тільки перевірка кінцевого покупця.
Це контроль усього ланцюга:
виробник → посередник → експортер → логістика → кінцевий отримувач.
Якщо хоча б одна ланка навмисно приховує справжнє призначення вантажу, система контролю стає вразливою.
Сліди ведуть до російського ОПК
У матеріалах справи згадується також російська компанія «Сонатек», оформлена на Руслана Лабіна.
За даними, наведеними Центром «Досьє» з посиланням на The Insider, у 2022 році вона допомагала з постачанням та обслуговуванням обладнання щонайменше для 18 російських підприємств оборонно-промислового комплексу. У 2024 році Європейський Союз запровадив щодо цієї компанії санкції.
Таким чином, перед нами вимальовується система, у якій європейські технології могли проходити через кілька юрисдикцій, компаній та посередників, перш ніж опинитися в Росії.
І саме множинність ланок, очевидно, є однією з головних проблем для санкційної політики.
Чому ця історія важлива для Європи
Ця справа має значення не лише для Бельгії.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України Європейський Союз значно посилив контроль за експортом товарів подвійного призначення. Але будь-яка система контролю постійно стикається з новими способами обходу обмежень.
Особливо складними є операції, в яких використовуються:
- компанії-посередники;
- треті країни;
- неправдиві кінцеві сертифікати;
- зміна маршруту транспортування;
- фіктивні або формальні покупці;
- складні корпоративні структури;
- професійні контакти колишніх чиновників.
У такій ситуації митниця бачить один документ, банк — одну транзакцію, транспортна компанія — один маршрут, а виробник — одного покупця.
І лише після об’єднання всієї інформації може стати зрозумілим справжній маршрут товару.
Дипломатичний статус не повинен бути «імунітетом» для системи
Ще один аспект цієї історії стосується дипломатичних представництв.
Центр «Досьє» нагадує, що після початку повномасштабного вторгнення Росії західні країни почали значно уважніше ставитися до російських дипломатичних установ та можливого використання дипломатичного прикриття співробітниками спецслужб. У березні 2022 року Бельгія вислала 21 співробітника російського посольства.
Це не означає, що кожен російський дипломат є розвідником або що кожна торгова операція є частиною спецоперації.
Але ця справа демонструє іншу важливу річ: державні та комерційні структури можуть бути пов’язані між собою значно складніше, ніж це видно з формальних документів.
Саме тому сучасна контррозвідка дедалі більше працює не тільки з агентами та секретними документами, а й з корпоративними реєстрами, логістикою, фінансовими потоками та експортними операціями.
Війна технологій
Російсько-українська війна стала не лише війною артилерії, ракет і безпілотників.
Це також війна технологій.
І поки на фронті українські військові протистоять російській зброї, у Європі триває інша боротьба — за те, щоб обладнання, матеріали та технології, вироблені в демократичних країнах, не перетворювалися на складову російського військового потенціалу.
Історія Лабіних показує, наскільки складним може бути цей процес.
На одному кінці ланцюга може перебувати цілком легальний європейський виробник. На іншому — російське підприємство, пов’язане з оборонним замовленням. А між ними — десятки документів, компаній, посередників і транзитних країн.
Саме тому санкції — це не тільки списки заборонених товарів та прізвищ.
Це постійна боротьба за контроль над шляхом, який проходить кожна критично важлива технологія.
І якщо європейська система хоче перекрити постачання Росії, контролювати потрібно не лише те, що продається, а й те, кому, навіщо, через кого і куди насправді потрапляє товар.
Матеріали по темі:
Автор: Дмитро Кравченко