Адвокат Костянтин Кривопуст
Після завершення активної фази війни перед Україною постане одне з найскладніших стратегічних завдань — створити умови, за яких мільйони українців, які були змушені виїхати до країн Європи, захочуть повернутися додому.
Це питання не можна розглядати виключно як демографічну проблему. Йдеться про майбутнє української економіки, відновлення громад, людський капітал, освіту, культуру та саму здатність держави розвиватися після війни.
Водночас принципово важливо пам’ятати: переважна частина українців залишила країну не тому, що хотіла покинути її назавжди. Люди їхали, рятуючи власне життя та життя своїх дітей. Багато сімей залишали домівки під обстрілами, без чіткого розуміння, коли вони зможуть повернутися.
Тому державна політика повернення не повинна перетворюватися на політику покарання тих, хто був змушений шукати безпеки за кордоном.
Повернення має бути добровільним
Держава може створювати стимули для повернення, але не повинна будувати їх на страху, приниженні або штучному позбавленні людей базових прав.
Обмеження соціальних послуг, адміністративний тиск, створення додаткових бюрократичних бар’єрів чи маніпуляції статусом українців за кордоном можуть дати короткостроковий політичний ефект, але навряд чи сформують довіру до держави.
Людина повертається додому тоді, коли бачить у цьому перспективу, а не тоді, коли її змушують повертатися через погіршення умов життя в іншому місці.
Саме тому принцип має бути простим: не «повертайтеся, тому що вам стане гірше», а «повертайтеся, тому що в Україні знову є майбутнє».
Які умови необхідно створити?
Передусім — безпеку. Жодна економічна програма не компенсує людині страх за життя дітей. Повернення буде пов’язане з оцінкою безпекової ситуації, доступністю укриттів, функціонуванням цивільної інфраструктури та здатністю держави гарантувати нормальне повсякденне життя.
Другим фундаментальним фактором є житло. Українцям, чиї будинки були зруйновані або пошкоджені, необхідні реальні механізми відновлення, компенсації та доступу до житла.
Третє питання — робота. Людина повинна розуміти, де вона працюватиме після повернення, який матиме дохід і чи зможе забезпечувати сім’ю. Необхідні програми працевлаштування, підтримки підприємництва, перекваліфікації та залучення українців із європейським професійним досвідом до відбудови країни.
Особливе значення мають освіта та медицина. Батьки повинні бути впевнені, що їхні діти матимуть доступ до якісної школи, а сім’я — до необхідної медичної допомоги.
Не менш важливими є прозорі правила ведення бізнесу, захист права власності, ефективні державні послуги та реальна боротьба з корупцією.
Українці в Європі — не втрачене покоління
Мільйони громадян, які сьогодні живуть у Німеччині, Польщі, Австрії, Чехії, Італії, Іспанії та інших країнах Європи, отримують новий професійний, освітній та соціальний досвід.
Цей досвід може стати величезним ресурсом для України.
Люди, які навчилися працювати в інших економічних системах, користуватися сучасними цифровими сервісами, взаємодіяти з європейськими інституціями та вести бізнес за іншими стандартами, можуть стати важливою частиною післявоєнної модернізації України.
Тому держава повинна підтримувати не лише фізичне повернення людей, а й повернення їхнього досвіду, капіталу, професійних зв’язків та європейських практик.
Необхідно уникати подвійних стандартів
Особливо небезпечною є політика подвійних стандартів, коли до різних категорій громадян застосовуються різні правила без зрозумілого та об’єктивного обґрунтування.
Українці, які перебувають за кордоном, не повинні сприйматися як люди, яких необхідно покарати за те, що вони скористалися правом на безпеку.
Водночас українці, які залишилися в країні та пережили війну, також заслуговують на справедливу державну підтримку.
Ці дві позиції не суперечать одна одній.
Держава може підтримувати тих, хто повертається, не створюючи штучних конфліктів між тими, хто залишився, і тими, хто був змушений виїхати.
Маніпуляції не замінять державної стратегії
Питання повернення українців надто важливе, щоб перетворювати його на інструмент політичної риторики.
Необхідно чесно говорити про складність післявоєнного відновлення. Потрібно визнавати, що частина людей може не повернутися. Деякі сім’ї вже інтегруються в європейські суспільства, їхні діти навчаються там, а професійне та особисте життя поступово пов’язується з новим місцем проживання.
Україна повинна не маніпулювати цими людьми, а запропонувати їм переконливу альтернативу.
Для цього необхідна довгострокова державна програма повернення, яка передбачатиме житло, роботу, освіту, медицину, підтримку сімей, підприємництва та професійної реінтеграції.
Держава має конкурувати за своїх громадян якістю
У сучасному світі громадянин оцінює не лише патріотичні заклики. Він також оцінює безпеку, рівень життя, можливості для дітей, зарплату, якість державних послуг і перспективи майбутнього.
Тому Україна повинна створити таке середовище, в якому повернення стане раціональним, безпечним і гідним рішенням.
Повернення має бути не результатом того, що в людини забрали альтернативу, а результатом того, що Україна створила кращу перспективу.
На моє переконання, саме така політика може стати основою справжньої реінтеграції.
Українців необхідно не змушувати повертатися — їм необхідно дати можливість захотіти повернутися.
Після війни Україна потребуватиме не лише відбудованих будинків і доріг. Їй потрібні люди, які знову повірять у можливість будувати своє життя вдома.
І найкращий аргумент держави на користь повернення — це не обмеження, страх чи маніпуляція.
Це безпека, свобода, справедливість і реальна перспектива майбутнього.
Адвокат Костянтин Кривопуст