Коли ми готувалися до націоналізації ПриватБанку, ми розуміли дуже добре, який проблемний банк ми націоналізуємо і що будемо змушені вкласти гроші платників податків у розмірі $5,5 млрд. Зрозуміло, що такі суми ніхто не пробачить. Тому ініціюватимемо позови проти Коломойського.
Що думав Коломойський? Що йому обов’язково треба атакувати державу першим, аби себе захистити. І тому Міністерство фінансів спільно з Національним банком розробили стратегію юридичного захисту. Ми вирішили, що частину позовів подаємо в Україні, а частину в Лондоні. Замороження активів була ціллю для Лондонського суду. Але як зробити так, щоб Лондон погодився прийняти ці позови? По-перше, по суті справи про шахрайство попередніх власників Приватбанку мають були бути пов’язаними з Великою Британією і, що важливіше, — за цими позовами не мало бути відкрито провадження в Україні, інакше Лондонський суд за них не візьметься.
Генеральна прокуратура активно намагалася зірвати цей процес, вимагаючи від мене подати всі позови в Україні, звинувачуючи в сприянні Коломойському. А я їх також активно ігнорував і робив свою справу.
Ми вирішили проводити цю операцію в атмосфері максимальної секретності й найняли потужних юристів нас супроводжувати, водночас я максимально обмежив спілкування, ніхто не телефонував мені з НБУ, Адміністрації президента, я нічого їм не казав, бо знав: інформація все одно якимось чином потрапить до Коломойського. Особливо обмежив контакти з генпрокурором Юрієм Луценком: у мене були дані, що він зустрічається з Коломойським.
Для подачі позову до Лондонського суду також необхідно було рішення нової вже наглядової ради ПриватБанку, і для цього потрібно було провести засідання цієї наглядової ради. Тут нам телефонують юристи Коломойського і радісно повідомляють, що є рішення українського суду, яке забороняє наглядовій раді державного банку збиратися і ухвалювати будь-які рішення. Це дико, але окей. Згідно з українським законодавством, поки ти не отримаєш рішення суду на руки, воно недійсне. Ми закриваємо пошту Мінфіну, ПриватБанку. Усе. Відповідно рішення суду немає.
Скликаємо наглядову раду. Але тут розгортається нова історія — відкриваються кримінальні справи проти іноземних радників, які готували матеріали для Лондонського суду. Для чого це робиться? Щоб вони не приїхали в Україну. Ми вирішуємо зібрати наглядову раду за межами України, в Туреччині. Але тут один із радників каже мені, що давайте все ж проводити збори в Україні, а якщо когось і заарештують, для Лондонського суду це буде тільки плюс. Ми скликаємо раду на 5 ранку на міжнародній території в Україні, щоб туди не могли увійти наші правоохоронці й зірвати збори. Ми збираємося, я оголошую, навіщо ми всч тут зібралися, і тут виявляється, що одному з членів наглядової ради о 5 ранку потрібно комусь терміново зателефонувати. Я пропоную вийти і зателефонувати разом із ним, і бажання відразу зникає. Тобто він просто хотів злити цю інформацію.
Ми ухвалюємо необхідні рішення, і наш юрист відразу відлітає до Лондона, я після цього відразу вимикаю телефон.
У цей час мене шукає президент і, на жаль, знаходить. Я розповідаю йому, що ми подали позов про замороження активів Коломойського. «Так це ж супер!» — реагує Петро Олексійович. Все супер, але через деякий час Коломойський уже знав, що відбувається, інформація вже потекла, і я просто сидів і нервував, щоб нашого юриста не збили. О шостій вечора він мені зателефонував і сказав, що всі активи заморожені. Президент знову зрадів, але волів, щоб на наступний день я прийшов і передав всю максимально детальну інформацію Луценку. Я відмовився, пославшись на те, що у мене є обґрунтовані підозри, що Луценко зливає інформацію Коломойському, на що Порошенко відповів: «Ну що ти, він наш. Він усвідомив свою помилку».
Зустріч із Луценком, незважаючи на мої аргументи, призначили, тому дорогою з Адміністрації президента я скликав прес-конференцію у Мінфіні, де відкрито закликав Луценка до відставки і звинуватив у тому, що він грає в інтересах Коломойського. Це вибило всіх з колії, і мене більше ніхто не чіпав. Активи Коломойського заморозили. Зрозуміло, що Луценко про щось із Коломойським домовлявся, напевно, від імені президента. Який був їхній інтерес, я не знаю, але точно розумію, що були якісь гарантії від президента, що цілковитої заморозки активів Ігоря Валерійовича не буде.