UA2DAY: Владиславе, розкажіть трохи про себе. Звідки Ви родом і яким було ваше життя до повномасштабного вторгнення?
Владислав Мокріді: Я народився і виріс в Україні. До війни жив звичайним життям — працював, будував плани, як і більшість українців. Ми всі думали про розвиток, про родину, про майбутнє. Але 24 лютого стало точкою, після якої повернення до “як було” вже неможливе. З перших годин стало зрозуміло: кожен має визначитися, що він робить для країни.
UA2DAY: Яким був ваш перший крок після початку вторгнення?
Владислав Мокріді: Спочатку — розгубленість, як і у всіх. Але вона дуже швидко змінилася на дію. Разом із друзями ми почали телефонувати знайомим, дізнаватися, чим можемо бути корисними. Дуже швидко стало очевидно, що є величезна потреба в базовому забезпеченні військових — формі, взутті, тактичному спорядженні.
UA2DAY: Як ви організували свою волонтерську діяльність?
Владислав Мокріді: Все трималося на довірі та швидкості. Ми об’єдналися невеликою командою друзів і почали діяти максимально просто: знаходили постачальників, переважно за кордоном, зокрема в Туреччині, збирали власні кошти і організовували доставку. Важливо уточнити: я особисто не їздив за кордон, але наші партнери і друзі займалися закупівлями на місці, а ми вже координували логістику тут, в Україні.
UA2DAY: Як відбувалася доставка допомоги?
Владислав Мокріді: Це була окрема історія. Наші друзі привозили спорядження приватними бусами. Безкоштовно, без жодної вигоди — просто тому, що розуміли, наскільки це потрібно. Ми зустрічали ці вантажі, сортували їх і одразу передавали тим підрозділам, які подавали запити.
UA2DAY: Яке саме спорядження ви передавали?
Владислав Мокріді: Переважно це була військова форма, тактичний одяг, взуття, розгрузки, рюкзаки, різне приладдя для щоденної служби. Ми не займалися закупівлею важкого спорядження — зосередилися на тому, що могли швидко і якісно забезпечити.
UA2DAY: Як ви знаходили підрозділи, які потребують допомоги?
Владислав Мокріді: Все через знайомства, рекомендації, “сарафанне радіо”. Один підрозділ отримав допомогу — порадив інший. Так і формувалася мережа. Дуже важливо було перевіряти запити, щоб допомога йшла саме туди, де вона справді потрібна.
UA2DAY: Чи стикалися ви з труднощами?
Владислав Мокріді: Постійно. Логістика, нестача коштів, іноді — банальна втома. Але найбільший виклик — це час. Бо коли хлопці на фронті чекають, ти не маєш права затримуватися. І це мотивує рухатися швидше.
UA2DAY: Що було найемоційнішим у вашій роботі?
Владислав Мокріді: Зустрічі з військовими. Коли передаєш форму чи спорядження і бачиш вдячність — це дуже сильні емоції. Але ще сильніше — це усвідомлення, що ці речі можуть реально врятувати життя або просто зробити умови служби трохи легшими.
UA2DAY: Чи змінила вас ця діяльність?
Владислав Мокріді: Дуже. Ти починаєш інакше дивитися на багато речей. Цінності стають простішими і водночас глибшими. Починаєш більше цінувати людей, підтримку, єдність.
UA2DAY: Як реагували ваші близькі на вашу діяльність?
Владислав Мокріді: Вони підтримували, звісно. Бо всі розуміють: зараз не час стояти осторонь. Кожен робить те, що може і має робити.
UA2DAY: Чи вистачає зараз підтримки волонтерським ініціативам?
Владислав Мокріді: Українці — неймовірні. Люди допомагають, включаються. Але потреби теж великі, і вони не зникають. Тому важливо не зупинятися.
UA2DAY: Що вас найбільше мотивує продовжувати?
Владислав Мокріді: Наші військові. Їхня сила, їхня витримка. І, звісно, любов до України. Це не пафос — це реальне відчуття, яке веде вперед.
UA2DAY: Як ви бачите Україну після перемоги?
Владислав Мокріді: Сильною, незалежною, об’єднаною. Я думаю, ця війна вже зробила нас іншими — більш свідомими, більш відповідальними. І саме ці люди будуть будувати нову країну.
UA2DAY: Чи плануєте ви продовжувати волонтерство після війни?
Владислав Мокріді: Думаю, так. Можливо, в іншому форматі. Але допомога людям — це те, що вже стало частиною життя.
UA2DAY: Що б ви хотіли сказати українцям сьогодні?
Владислав Мокріді: Не втрачайте єдності. Саме вона зараз є нашою найбільшою силою. Підтримуйте ЗСУ, допомагайте одне одному і вірте в перемогу. Бо вона обов’язково буде.
UA2DAY: І наостанок — що для вас означає бути патріотом?
Владислав Мокріді: Це не слова і не прапори на аватарках. Це дії. Коли ти робиш щось для своєї країни щодня — навіть маленьке — це і є справжній патріотизм.
UA2DAY: Дякуємо вам за відвертість і за вашу роботу.
Владислав Мокріді: Дякую вам. Слава Україні!
UA2DAY: Героям слава!