Організація Об’єднаних Націй, створена після найстрашнішої війни в історії людства для збереження міжнародного миру та безпеки, переживає складний період свого існування. Збройні конфлікти, політичне протистояння великих держав, фінансова нестабільність і дедалі глибші суперечності між принципами міжнародного права та реальністю змушують замислитися над фундаментальним питанням: чи відповідає сучасна ООН викликам XXI століття? І що станеться зі світовим порядком, якщо міжнародні інституції остаточно втратять здатність забезпечувати виконання власних рішень?

Світ змінився. ООН — значно повільніше

Коли 1945 року створювалася Організація Об’єднаних Націй, людство намагалося побудувати міжнародну систему, яка не дозволила б повторитися катастрофі Другої світової війни.

В основі цієї системи лежали принципи суверенної рівності держав, мирного врегулювання суперечок, відмови від погрози силою та її застосування всупереч Статуту ООН, а також поваги до основоположних прав людини.

Через понад вісім десятиліть світ опинився перед парадоксом.

Міжнародне право стало значно розвиненішим. З’явилися нові механізми захисту прав людини, міжнародні судові інституції, гуманітарні стандарти та глобальні програми розвитку. Проте забезпечення виконання міжнародних зобов’язань і сьогодні значною мірою залежить від політичної волі держав.

Саме тут виявляється одна з головних проблем сучасної системи міжнародних відносин: норми існують, механізми їх застосування існують, але можливість примусити найвпливовіших учасників міжнародної політики виконувати ці норми залишається обмеженою.

ООН не є світовим урядом. Вона не має універсальної влади над державами, а її рішення ухвалюються в межах повноважень, передбачених Статутом.

Та чи достатньо цієї конструкції для світу, в якому воєнні конфлікти мають глобальні наслідки, а політичні рішення окремих держав можуть впливати на безпеку цілих континентів?

Право вето: механізм стабільності чи джерело паралічу?

У центрі дискусії про ефективність ООН залишається Рада Безпеки.

П’ять її постійних членів — США, Велика Британія, Франція, Китай і Росія — мають особливе право блокувати ухвалення непроцедурних рішень.

Свого часу цей механізм задумувався як гарантія участі провідних держав у колективній системі безпеки. Ідея полягала в тому, що міжнародний порядок не може функціонувати без згоди основних військово-політичних центрів сили.

Проте в сучасних умовах саме право вето часто перешкоджає ухваленню рішень щодо конфліктів, у яких безпосередньо або опосередковано зацікавлена одна з цих держав.

Існує принципова суперечність: орган, покликаний підтримувати міжнародний мир, може виявитися нездатним ухвалити обов’язкове рішення через позицію держави, дії якої є предметом розгляду.

Це не випадковий збій, а структурна особливість системи, закладена в її установчих документах. Security Council

Прихильники збереження права вето вказують, що воно змушує великі держави шукати компроміси й запобігає ухваленню рішень, які можуть спровокувати пряме протистояння між ядерними державами.

Критики натомість наголошують: без обмеження цього механізму принцип рівності держав перед міжнародним правом залишається неповністю реалізованим.

Обидва аргументи заслуговують на увагу. Але для людей, які живуть під обстрілами, втрачають домівки або змушені залишати свої країни, дипломатичні пояснення часто звучать надто віддалено від реальності.

Україна як випробування міжнародного правопорядку

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році поставило перед ООН питання, яке виходить далеко за межі одного збройного конфлікту.

Чи здатна міжнародна система забезпечити територіальну цілісність і суверенітет держави, якщо агресором виступає постійний член Ради Безпеки?

Російсько-українська війна продемонструвала обмеженість механізмів колективної безпеки, коли політичні повноваження однієї зі сторін конфлікту дозволяють їй блокувати певні рішення.

Водночас було б неправильно стверджувати, що ООН взагалі нічого не зробила.

Генеральна Асамблея неодноразово висловлювала позицію щодо суверенітету та територіальної цілісності України. Структури системи ООН здійснювали гуманітарну діяльність, документували порушення прав людини, підтримували внутрішньо переміщених осіб та біженців.

Однак гуманітарна допомога, політичне засудження і навіть міжнародне розслідування не тотожні механізму негайного припинення агресії.

Саме тут проходить межа між дипломатичними можливостями організації та очікуваннями суспільства.

ООН може документувати наслідки війни, сприяти захисту постраждалих і створювати дипломатичні можливості для миру. Але вона не завжди здатна зупинити саму війну.

І це питання стосується не лише України.

Від Близького Сходу до Судану: гуманітарна місія в умовах глобального протистояння

Воєнні дії та гуманітарні катастрофи в різних регіонах світу демонструють, наскільки складним стало міжнародне реагування.

Ситуація в Газі порушила гострі питання захисту цивільного населення, доступу гуманітарної допомоги, звільнення заручників, дотримання міжнародного гуманітарного права й можливостей політичного врегулювання.

Війна в Судані спричинила масштабне переміщення населення та гуманітарні потреби, на які міжнародні організації намагаються реагувати за умов небезпеки, обмеженого доступу й недостатнього фінансування.

Кризи в інших частинах світу доповнюють цю картину.

При цьому часто поза увагою суспільства залишається важлива обставина: ООН — це не одна установа.

Всесвітня продовольча програма, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, ЮНІСЕФ, Всесвітня організація охорони здоров’я та інші структури виконують конкретну роботу, результати якої не завжди помітні в політичних новинах.

Тому оцінювати всю систему ООН виключно через здатність Ради Безпеки ухвалювати рішення означало б ігнорувати значну частину діяльності організації.

Разом із тим гуманітарні успіхи не можуть повністю компенсувати політичну неспроможність запобігати новим трагедіям.

Світ потребує і допомоги постраждалим, і механізмів, здатних зменшувати ймовірність появи нових жертв.

Фінансова криза: коли міжнародна безпека залежить від сплачених внесків

Окремим викликом для ООН стала фінансова нестабільність.

У жовтні 2026 року Європейський Союз звернув увагу на значні борги держав-членів перед Організацією Об’єднаних Націй.

$5,6 млрд

Загальна сума несплачених обов’язкових внесків, за даними заяви ЄС

$4,1 млрд

Заборгованість за фінансування миротворчих операцій

Джерело: заява Європейського Союзу на засіданні П’ятого комітету Генеральної Асамблеї ООН, жовтень 2026 року. EEAS

Ці цифри свідчать про проблему, яка виходить далеко за межі бухгалтерської звітності.

Держави ухвалюють рішення про міжнародні місії, гуманітарні програми та заходи з підтримання миру. Проте фінансування відповідних зобов’язань не завжди надходить своєчасно.

У червні 2026 року Генеральна Асамблея ухвалила фінансові зміни, покликані зменшити ризик гострої кризи ліквідності. Однак ці заходи не усунули головної причини — несвоєчасної сплати внесків державами. General Assembly of the United Nations+1

Виникає закономірне запитання: наскільки стабільною може бути система міжнародної безпеки, якщо її фінансове забезпечення залежить від політичних пріоритетів та бюджетних рішень окремих урядів?

Особливо гостро це питання постає тоді, коли міжнародна гуманітарна допомога є буквально питанням життя і смерті.

За інформацією Управління ООН з координації гуманітарних питань від 22 жовтня 2026 року, нестача фінансування вже негативно впливала на продовольчу допомогу в секторі Гази. Occupied Palestinian Territory

Реформа UN80: спроба змінити систему зсередини

У самій ООН визнають необхідність змін.

Генеральний секретар Антоніу Гутерреш ініціював масштабний реформаторський процес UN80, метою якого є підвищення ефективності роботи організації, скорочення дублювання функцій і модернізація управлінських механізмів.

Програма охоплює перегляд мандатів, адміністративні зміни, використання спільних технологічних рішень і реорганізацію окремих напрямів діяльності.

У травні 2026 року Гутерреш представив звіт, у якому наголосив на неприйнятності збереження існуючого стану без реформування. UN80 Initiative+1

Актуальний план UN80 об’єднує 86 заходів у 31 робочому пакеті. UN80 Initiative

Однак адміністративна модернізація та політична реформа — різні речі.

Можна скоротити бюрократію, впровадити сучасні цифрові технології, оптимізувати бюджети та об’єднати управлінські функції. Усе це здатне зробити систему ефективнішою.

Але такі зміни самі собою не вирішують питання права вето, представництва держав у Раді Безпеки чи відповідальності за порушення міжнародного права.

Тому реформа ООН має два виміри.

Перший — підвищення ефективності роботи самої організації.

Другий — перегляд політичних механізмів, від яких залежить її здатність діяти в умовах міжнародних конфліктів.

І саме другий вимір потребує найскладнішого — згоди держав, які сьогодні володіють найбільшим впливом.

Новий Генеральний секретар: зміна особистості чи зміна підходів?

Наприкінці 2026 року Організація Об’єднаних Націй проходить ще один важливий етап — процедуру обрання нового Генерального секретаря.

Термін повноважень Антоніу Гутерреша завершується 31 грудня 2026 року. Його наступник має розпочати роботу 1 січня 2027 року.

Станом на початок листопада процедура обрання триває: Рада Безпеки розглядає кандидатури, після чого Генеральна Асамблея повинна здійснити призначення. General Assembly of the United Nations+1

Перед новим керівництвом стоятимуть непрості завдання.

Необхідно буде працювати з наслідками міжнародних конфліктів, фінансовими обмеженнями, зростанням гуманітарних потреб і суперечностями між провідними державами.

Водночас повноваження Генерального секретаря залишатимуться визначеними Статутом ООН. Жодна особистість, незалежно від її дипломатичного досвіду та політичного авторитету, не зможе одноосібно змінити структуру Ради Безпеки або скасувати право вето.

Саме тому значення майбутнього призначення полягає не лише в тому, хто очолить організацію, а й у тому, яку підтримку держав-членів отримає програма її реформування.

Чи потрібна світові нова архітектура міжнародної безпеки?

Питання реформування ООН не можна зводити до простого вибору між збереженням і ліквідацією організації.

У сучасному світі не існує іншої універсальної міждержавної структури, яка мала б аналогічне глобальне представництво, міжнародно-правову основу та настільки розгалужену систему гуманітарної і дипломатичної діяльності.

Втрата цієї платформи без створення дієвої альтернативи могла б посилити фрагментацію міжнародних відносин.

Водночас збереження нинішньої моделі без достатньої адаптації до сучасних загроз також породжує ризики.

Серед можливих напрямів міжнародної дискусії — розширення представництва в Раді Безпеки, добровільні обмеження застосування права вето у випадках масових злочинів, підвищення прозорості міжнародних рішень, удосконалення механізмів фінансування та посилення превентивної дипломатії.

Кожен із цих напрямів має свої юридичні, політичні та практичні обмеження.

Справжня реформа вимагатиме не лише нових документів, але й готовності держав узяти на себе додаткову відповідальність за спільні рішення.

Адже міжнародні організації не існують окремо від держав, які їх створили.

І якщо держави не готові виконувати спільно визначені правила, жодна інституційна структура не зможе повністю компенсувати відсутність такої готовності.

Міжнародне право повинно мати значення не лише на папері

У суспільних дискусіях дедалі частіше звучить розчарування міжнародними інституціями.

Це розчарування зрозуміле, особливо для громадян країн, які переживають війну, окупацію, гуманітарні катастрофи чи масштабні порушення прав людини.

Однак існує небезпека ототожнення недосконалості міжнародного механізму з непотрібністю самого міжнародного права.

Таке ототожнення було б помилковим.

Саме міжнародне право визначає принципи суверенітету держав, заборону агресії, захист цивільного населення, відповідальність за міжнародні злочини та основи міждержавного співробітництва.

Проблема полягає не у відсутності цих принципів, а в нерівномірності та складності їх практичного забезпечення.

Тому питання сьогодні має звучати не так: чи варто відмовитися від ООН?

Набагато важливіше запитати: яким чином зробити міжнародні інституції більш дієвими, не зруйнувавши фундамент міжнародного правопорядку?

Висновок. Майбутнє ООН — це питання майбутнього міжнародного порядку

Вісімдесят один рік тому Організацію Об’єднаних Націй створили на переконанні, що світ потребує спільних правил, дипломатичних механізмів і системи колективної безпеки.

Ця ідея не втратила актуальності.

Навпаки, розвиток нових технологій, поширення зброї масового знищення, глобальні економічні ризики, кліматичні зміни та збройні конфлікти роблять міжнародну співпрацю ще необхіднішою.

Проте між необхідністю існування глобальної організації та ефективністю її діяльності не можна автоматично ставити знак рівності.

ООН має значні гуманітарні, дипломатичні та правові можливості. Водночас її політичні механізми залишаються залежними від складного балансу інтересів держав.

Можливо, найголовніше питання, яке сьогодні стоїть перед міжнародною спільнотою, полягає навіть не в тому, якою буде ООН через десять чи двадцять років.

Воно полягає в тому, чи готові держави перейти від декларативної підтримки міжнародного права до послідовного виконання власних зобов’язань.

Бо міжнародний порядок починається не з резолюцій, урочистих промов або дипломатичних церемоній.

Він починається з готовності визнавати однакову цінність людського життя, державного суверенітету та прав людини — незалежно від географії, політичних союзів чи військового потенціалу.

Світ не потребує міжнародних інституцій, які лише констатують трагедії. Він потребує інституцій, здатних допомагати їх попереджати.

І майбутнє Організації Об’єднаних Націй залежатиме від того, наскільки держави-члени зможуть наблизити її реальні можливості до принципів, заради яких вона була створена.

Дмитро Кравченко
Журналіст. Авторський аналітичний матеріал.
2 листопада 2026 року.

Матеріал підготовлено на основі відкритих офіційних документів Організації Об’єднаних Націй, повідомлень її установ та заяв представників міжнародних інституцій. Аналітичні оцінки й висновки є авторською інтерпретацією наведених фактів.