28.1 C
Kyiv
Неділя, 14 Липня, 2024

“У світі ще нічого не продали дорожче від творів мистецтва!”: зізнання мисткині, яка поєднує професії медика та художниці

Найпопулярніше

Kyiv
чисте небо
25.3 ° C
27.6 °
25.3 °
50 %
2.6kmh
8 %
Нд
38 °
Пн
40 °
Вт
41 °
Ср
41 °
Чт
33 °

Соломія Ковтун – загадкова та непересічна особистість. Адже поєднує дві несумісні, на перший погляд, професії – лікаря-офтальмолога та художниці. Після прийому пацієнтів поспішає до майстерні, де творить свої шедеври. Брала участь у різноманітних художніх проєктах, пленерах, групових і персональних виставках в Україні та далеко за її межами. А також разом із дизайнеркою Олесею Гринь створили колекцію одягу, яка увійшла у десятку кращих показів тижня мод

Де черпають натхнення художники під час війни, у чому особливість їхнього світу та як у наш непростий час ставляться до мистецтва обивателі? Усі ці таємниці привідкрила Еспресо.Захід Соломія.

Соломіє, коли у вас прокинулося бажання малювати? Чи пам’ятаєте перші свої роботи? 

Батьки розповідали, що я була спокійною та посидючою дитиною. Тож постійно малювала – як у дитячому садку, так і у школі. Навіть їздила на олімпіади з малювання. Мама з татом нерідко дарували мої творіння своїм друзям. Пам’ятаю, як у ранньому дитинстві Миколай приніс мені білу свинку. Я так втішилася, що вирішила її намалювати. Саме ця робота – перша у моїй пам’яті. Потім додалися ведмедики. Утім, як дочка медиків, я вступила до Львівського медичного університету. Переїхала з рідного Червонограду до міста Лева. І…закохалася у Львів. Навчаючись на 1 курсі, зламала праву руку і змушена була сидіти вдома. Так сумувала за атмосферою стародавніх вулиць, що лівою рукою зобразила площу Ринок. А згодом подруга подарувала мені полотно і фарби. Тоді створила свою першу серйозну роботу – браму на вул. Вірменській. Мені настільки сподобалося, що зробила декілька її копій. Мабуть, тоді все і почалося…

Та попри шалену пристрасть до малювання, все ж таки стали лікарем… Чому вирішили поєднати медичну діяльність з мистецтвом? 

Мені подобається медицина, тому працюю за спеціальністю. Але зізнаюся: якби не малювала – на цій роботі зійшла би з розуму! (сміється) Лікувати людей – важка та відповідальна справа. Навіть вночі пацієнти не йдуть з голови. Утім, у нашій країні цей фах –  малооплачуваний. Жартома кажу, що працюю на волонтерських засадах. Тому можу стверджувати, що медицина та мистецтво – це симбіоз двох професій: вони ніби підживлюють одна одну. Це зовсім різні сфери, і мені подобається така зміна діяльності. Офтальмологія вимагає бути у постійному тонусі, відчувати адреналін. А завдяки малюванню, я ніби переношуся в інший світ, який допомагає відключитися від справжнього. Це – своєрідна медитація. Тут немає протоколів і правил. Можна малювати пензликом чи руками. Творчість вивільняє з рамок, дає змогу експериментувати.  Це так захоплює, що деколи можу промалювати цілу ніч й не помітити, як настає світанок…

Які теми переважають у вашій творчості?

Працюю у жанрі предметного живопису. Малюю те, що люблю. Усе, що впадає в око, кортить перенести на полотно. Я вже казала, що закохана у Львів, тож багато моїх робіт присвячені місцевій архітектурі. Під час захоплюючих мандрівок зображала море, гори, коней… Роблю так звані гістологічні зарисовки. Тобто гістологічні препарати перевела у живопис, зберігаючи структуру тканин і клітин, надаючи їм іншого забарвлення. У цих картинах поєднала медицину та мистецтво. Люди, які не мають відношення до лікарської справи, бачать абстракцію та вкладають у них свій зміст. Цікаво спостерігати за їхньою реакцією та відчувати цю енергетичну віддачу.

Що саме надихає вас на творчість?

Мабуть, настрій та погода. Наприклад, у сонячний день я значно продуктивніша. А зимові холоди та мряка – не надихають. Ніколи не працюю у поганому настрої. Хоча живопис для мене – не робота, а кайф. Не малюю на замовлення. Для мене це – продуктивний відпочинок, вищий рівень релаксу. Сама думка про те, що маю майстерню та можу у будь-який момент прийти туди малювати – мене надихає. Спонукають до творчості також виставки інших художників. Деколи творю щось спонтанно. А трапляється, що тема майбутньої картини, немов засмоктує: не виходить із голови, поки не реалізую її. 

Комусь це може здатися дивним, але задоволення приносить навіть фарбування стін. У помешканні завжди роблю це самотужки. А все тому, що пензлики, валики – це моє. Також подобається сам процес. Запах фарби, її відчуття на руках – дарують насолоду та надихають. 

Життя митців завжди було овіяне таємницею та шармом. Чим воно насправді відрізняється від повсякдення обивателів?

Насправді кожна людина відрізняється від усіх інших. Як на мене, різниця у поглядах і цінностях. Але справа, мабуть, не у професії. Художник може мати цілком заземлені погляди, у той час як шахтар – широкі та неординарні. На мою думку, відмінність митців у тому, що вони – естети. Сприймають світ візуально. Наш своєрідний девіз: “Краса врятує світ!” Від неї заряджаємось, як від батарейки. Тому є потреба відвідувати театри, слухати гарну музику, перебувати на природі та всіляко розширяти кругозір. Кортить оточувати себе гарними речами та враженнями. Звичайно, це відбивається на одязі та загальних цінностях. Аби залишатися у добрій мистецькій формі, необхідно творчо розвивати себе. Тож доводиться періодично їздити на пленери, ходити на відкриття виставок, спілкуватися з іншими художниками, аби знати їхню точку зору. 

У наш час художники мають можливість заробляти лише з допомогою творчості? Яким чином продають свої роботи і чи великий попит на них? Особливо зараз – у воєнний час?

 Для більшості митців творчість – основне джерело доходу. Вони знаходять свою нішу та збувають шедеври з допомогою Інтернету. Використовують усі можливі способи – віртуальні та звичайні галереї, міжнародні сайти, виставки… Також малюють на замовлення. Раніше попит був значно більшим. Карантин і війна зробили свою чорну справу. Тож черги за творами мистецтва не стоять, утім – мистецькі галереї, як і самі художники – без роботи не залишаються. Туристів більше цікавить сувенірний рівень. Серйозні роботи частіше купують колекціонери зі Львова та Києва.

 Які вимоги висувають до сучасного мистецтва? Чи існують популярні чи “заборонені” теми?  

У мистецтві заборон не існує. Це саме та сфера, у якій можна проявити себе на повну. Справа лише у тому, що багато надсучасних напрямків – доволі провокативні, їх далеко не всі зрозуміють та оцінять. Наприклад, авангард та інсталяцію оцінить далеко не кожен. Багато кому до вподоби салонне мистецтво, у якому все гарно та зрозуміло з дитинства. Хоча, творячи свій шедевр, ніколи не знаєш, чи буде на нього попит серед покупців. Інакше – усі митці були б мільйонерами. Саме у цьому справжня цінність шедеврів – художники мають творити те, що подобається їм, а не покупцям. Ціна твору, у першу чергу, залежить від техніки, руки та імені художника. Тож саме на нього – потрібно працювати. Наприклад, брати участь у виставках, щоб тебе бачили та знали. Декого розкручують менеджери та піарщики. Взагалі мистецтво – це своєрідна магія. У світі ще нічого не було продано дорожче, ніж художні твори. 

Ваші твори використала для однієї зі своїх колекцій – “Лінія горизонту”, українська дизайнерка Олеся Гринь. Як і чому виникла ця ідея?

Якось я поділилася з нею своєю мрією – з дитинства хотіла вийти на подіум. Та, виявилося, що для моделі я – надто низького зросту. Тож надати свої твори для її колекції – єдиний спосіб здійснити моє бажання. Саме тому мої картини в абстрактному стилі дизайнерка перенесла на одяг. Це був шовкодрук – тобто, друк картини на тканині. Наприкінці показу я, нарешті, здійснила свою мрію – вийшла разом із Олесею на подіум. (Сміється). А речі з колекції  користувалися неабияким попитом серед споживачів. 

 Чи існує конкуренція між митцями, та як її долаєте?

Конкуренція – загальнолюдський фактор. Усе залежить від того, наскільки людина чутлива до цього явища. Більшість митців намагаються не конкурувати, а товаришувати між собою та надихатися прикладом інших. Конкуренція має стимулювати. Коли бачиш чужий успіх – прагнеш більше працювати та шукати можливості, як себе проявити. Кожен художник творить у своєму індивідуальному стилі. Наприклад, популярні у нашому регіоні ікони чи гори усі зображають по-різному. Тому справжніх приводів конкурувати – немає. Кожен із нас – має фах і талант. Тож важливо – рухатися уперед.

Війна вплинула на усі сфери життя, внесла чимало змін та корективів. А як щодо мистецтва?

Напевно, мистецтво у війні чи війна у мистецтві – це історично відомі і, якщо можна так сказати, “нормальні” речі. Це – просто зміна середовища праці чи перебування художника. Але мені психологічно важко творити у теперішніх умовах. Не знаю, як це вдається іншим художникам. Можливо,  потрібно більше часу для адаптації у новій реальності. Перші тижні повномасштабного вторгнення взагалі не ходила до майстерні. Потім, все ж таки, розпочала роботу, довго над нею працювала. За планом, у ній не мало бути й натяку на війну, але так не вийшло. У голові постійно крутяться ідеї, картинки, кольори, які подовгу не можуть вийти у світ. Мабуть, таким чином, підсвідомість відмовляє мене творити, аби у майбутньому мої картини не нагадували про цей страшний час. Утім, щоразу розблоковую цю творчу кризу, оскільки розумію, що у кожного – свій фронт. Тож мої роботи стануть своєрідним вкладом у перемогу, адже завдяки їм можна допомогти ЗСУ, а також – залишити історію для нащадків. 

Усі фото надала Соломія Ковтун

Інші новини

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини