Адвокат Костянтин Кривопуст
Ми звикли сприймати воду як щось безумовне. Відкриваємо кран — і вона є. Купуємо пляшку в магазині — і навіть не замислюємося, що за нею стоїть ціла система природних ресурсів, інфраструктури, енергетики та права.
Але світ змінюється.
Через десять років, приблизно у 2036 році, вода може стати одним із найцінніших стратегічних ресурсів планети. Не тому, що на Землі фізично зникнуть океани чи річки. Проблема в іншому: доступної, чистої та придатної для пиття прісної води ставатиме недостатньо там, де вона буде потрібна людям.
Це принципова різниця.
Вода вже сьогодні є дефіцитом
За даними UN-Water, близько 4 мільярдів людей — майже дві третини населення планети — переживають серйозний дефіцит води хоча б один місяць на рік. Приблизно 720 мільйонів людей у 2021 році жили в країнах із високим або критичним рівнем водного стресу.
Ще одна цифра є особливо показовою: 72% усіх водозаборів у світі припадає на сільське господарство, 16% — на муніципальні потреби та домогосподарства і 12% — на промисловість. Отже, проблема води — це одночасно проблема продовольства, економіки та енергетики.
Світовий банк попереджає, що вже до 2030 року глобальний попит на прісну воду може перевищити доступну пропозицію приблизно на 40%. Це не означає, що у 2030 році людство буквально залишиться без води. Це означає, що дефіцит у багатьох регіонах може стати системним фактором розвитку.
Що відбудеться протягом наступних десяти років?
Насамперед зростатиме не абсолютна «ціна води», а вартість доступу до якісної води.
Вода потребуватиме дедалі більших витрат на:
- очищення;
- транспортування;
- опріснення;
- зберігання;
- захист водозаборів;
- відновлення річок та озер;
- контроль забруднення;
- захист підземних вод;
- адаптацію до посух і кліматичних змін.
Одночасно зростатиме конкуренція між містами, сільським господарством, промисловістю та природними екосистемами.
Тому в майбутньому питання може звучати не «скільки коштує кубометр води?», а хто має право на воду, у якій кількості, за яких умов і хто відповідає за її забруднення або виснаження?
Саме тут економічна проблема перетворюється на юридичну.
Вода вже має статус права людини
Міжнародне право не починає з нуля.
28 липня 2010 року Генеральна Асамблея ООН резолюцією 64/292 визнала право на безпечну та чисту питну воду і санітарію правом людини, необхідним для повного здійснення права на життя та інших прав людини.
Це фундаментальна юридична основа.
Але сьогодні її недостатньо.
Право людини на воду має бути доповнене ефективною міжнародною системою захисту самих водних ресурсів.
Адже немає великого сенсу проголошувати право людини на воду, якщо держава, корпорація або інша держава може без належних наслідків виснажувати водоносний горизонт, забруднювати транскордонну річку або знищувати екосистему, від якої залежать мільйони людей.
Нам потрібне міжнародне «водне право XXI століття»
У міжнародному праві вже існують важливі інструменти.
Конвенція ООН 1997 року про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків закріплює принцип справедливого та розумного використання міжнародних водотоків, обов’язок запобігати значній шкоді іншим державам, обмін інформацією та співробітництво.
Існують також розроблені Комісією міжнародного права ООН принципи щодо транскордонних водоносних горизонтів. Вони передбачають, зокрема, справедливе та розумне використання, запобігання значній шкоді, обмін даними, захист екосистем, контроль забруднення та моніторинг. Однак це досі не є універсальною конвенцією, аналогічною повноцінному міжнародному договору.
Саме тут, на мою думку як адвоката, знаходиться одна з головних юридичних проблем наступного десятиліття.
Що необхідно змінити?
Я вважаю, що світовому співтовариству варто рухатися до створення універсального міжнародного договору про захист водних ресурсів.
Такий документ міг би містити щонайменше сім фундаментальних принципів.
Перше — вода як стратегічне природне благо.
Держави повинні визнавати, що критично важливі водні ресурси мають особливий правовий режим і не можуть розглядатися лише як звичайний товар.
Друге — пріоритет права людини на питну воду.
У ситуації дефіциту базові потреби населення та життєздатність екосистем повинні враховуватися перед комерційним використанням ресурсу.
Третє — міжнародна відповідальність за транскордонну шкоду.
Забруднення або виснаження річки, озера чи водоносного горизонту, що впливає на іншу державу, повинно тягнути чіткі механізми відповідальності, компенсації та відновлення.
Четверте — глобальний моніторинг.
Необхідно створити міжнародну систему відкритих даних про стан основних річок, водоносних горизонтів, льодовиків, водосховищ та інших стратегічних запасів прісної води.
П’яте — захист підземних вод.
Це особливо важливо. Підземні водоносні горизонти можуть накопичувати воду протягом століть, а їх відновлення після надмірної експлуатації може бути надзвичайно повільним. Частина таких ресурсів є транскордонною, що вже сьогодні створює складні питання міжнародного права.
Шосте — принцип «забруднювач платить».
Той, хто завдав водному ресурсу шкоди, повинен нести не лише адміністративний штраф, а й витрати на очищення, відновлення екосистеми та компенсацію завданої шкоди.
Сьоме — спеціальний захист води під час збройних конфліктів.
Річки, дамби, водосховища, системи водопостачання та інші об’єкти, від яких залежить виживання цивільного населення, повинні отримати посилений міжнародно-правовий захист.
Вода може стати причиною нових конфліктів
Історія показує, що ресурси часто стають фактором політичної та економічної конкуренції.
У XXI столітті до традиційних ресурсів — нафти, газу, рідкісноземельних металів — дедалі більше додається вода.
Але вода має принципову відмінність.
Людина може замінити один вид палива іншим. Можна перейти з нафти на електроенергію, змінити технологію виробництва або замінити один метал іншим.
Воду замінити неможливо.
Без неї немає сільського господарства, промисловості, санітарії, нормального функціонування міст і, зрештою, життя.
Саме тому питання води не можна залишати виключно на рівні ринку.
Чи стане вода дорожчою за золото?
Це красива, але юридично неточна метафора.
Вартість води не обов’язково вимірюватиметься ціною одного літра. Її справжня стратегічна цінність визначатиметься тим, наскільки складно буде забезпечити стабільний доступ до чистої води.
Можливо, у майбутньому найбільшу цінність матимуть не родовища золота чи нафти, а території з надійними джерелами прісної води.
Тоді питання води стане питанням національної безпеки.
А водне право — одним із ключових напрямів міжнародного права.
Наступні десять років — час для превентивного права
Право часто реагує на проблему після того, як вона вже виникла.
З водою так діяти небезпечно.
Якщо водоносний горизонт виснажений, річка отруєна, а екосистема знищена, судове рішення вже не завжди здатне повернути ситуацію назад.
Тому водне право майбутнього має бути насамперед превентивним.
Не лише карати за забруднення, а запобігати йому.
Не лише компенсувати шкоду, а не допускати незворотного виснаження ресурсу.
Не лише врегульовувати конфлікти між державами, а створювати механізми, які не дозволять таким конфліктам перерости у кризу.
У 2010 році світ визнав воду правом людини.
Наступним кроком має стати визнання її глобальною стратегічною цінністю, яка потребує спеціального міжнародного режиму захисту.
Бо через десять років головним питанням може бути вже не те, скільки коштує вода.
Головним питанням стане:
чи залишилося її достатньо для всіх?
Адвокат Костянтин Кривопуст