скрин із відео
Події 2 листопада у Петропавлівській Борщагівці під Києвом поставили перед українською владою питання, на яке неможливо відповісти лише повідомленням про службове розслідування: хто і на яких правових підставах розміщував військовослужбовців у приватному будинку, чому четверо з них мали травми та хто персонально відповідає за дотримання їхніх прав?
Навіть якщо припустити, що масові заворушення біля будівлі були свідомо організованою провокацією, це не скасовує необхідності перевірити умови перебування людей, обставини отримання ними тілесних ушкоджень та законність дій посадових осіб.
Війна не дає державі права відмовлятися від верховенства права. А військова дисципліна не може бути виправданням для незаконного позбавлення свободи, приниження людської гідності чи насильства.
Ідеться вже не лише про конфлікт між громадянами та представниками силових структур. Ідеться про довіру суспільства до держави, яка вимагає від своїх громадян готовності захищати країну, але водночас зобов’язана гарантувати їм законність, безпеку та людське ставлення.
Будинок, про який суспільство дізналося після скандалу
Удень 2 листопада соціальними мережами почали поширюватися повідомлення про ймовірне незаконне утримання чоловіків у приватному будинку в Петропавлівській Борщагівці.
До будівлі прибули родичі військовослужбовців, місцеві жителі, представники поліції та журналісти. За повідомленнями Суспільного, біля об’єкта зібралося близько сотні людей. Частина присутніх стверджувала, що їхніх близьких утримували без належного зв’язку з родинами, а окремі чоловіки потребували медичної допомоги.
Одна з жінок повідомила журналістам, що її чоловік тривалий час перебував у будівлі та мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Пролунали також заяви про можливі побиття, катування та вимагання грошей*.
* Ці обвинувачення потребують незалежної перевірки: наразі вони не можуть подаватися як установлені факти.
Водночас офіційні пояснення підтвердили принципову обставину: будинок справді використовувався військовослужбовцями Національної гвардії України.
За інформацією 1-го корпусу НГУ «Азов», там функціонував тимчасовий пункт дислокації військової частини 3121. У ньому перебували мобілізовані та військовослужбовці, затримані після самовільного залишення частини, які очікували подальшого розподілу. Четверо військових мали травми та були направлені до медичного закладу для обстеження.
Саме тут виникають питання, які не можна перекреслити словом «провокація».
Якщо особи перебували там добровільно або в межах законної військової процедури — слід показати правову підставу, порядок розміщення та забезпечення їхніх прав. Якщо ж їх фактично позбавляли можливості залишати приміщення без належного юридичного оформлення — це вже обставина, яка потребує кримінально-правової оцінки.
І особливо важливо з’ясувати, за яких умов четверо військовослужбовців отримали травми, коли саме було встановлено необхідність медичної допомоги і чи надавали її своєчасно.
Будинок Sense Bank: хто дозволив використовувати приватну нерухомість для військових потреб?
Журналісти 24 Каналу встановили ще одну важливу обставину: будинок, навколо якого виник конфлікт, належить АТ «Сенс Банк».
За даними електронних торгів, це житловий об’єкт площею 611,1 м² із земельною ділянкою 836 м². У жовтні його виставили на продаж зі стартовою ціною понад 12,1 мільйона гривень. Аукціон призначили на 3 листопада — буквально наступного дня після скандалу.
Сам факт банківської власності не свідчить про незаконність використання будинку військовими. Командувач Нацгвардії Олександр Півненко заявив, що військові орендують цю будівлю.
Однак виникають питання до організації такого розміщення.
Хто уклав договір оренди? На яких умовах? Чи відповідає житловий будинок вимогам до тимчасового розміщення військовослужбовців? Хто контролював умови проживання, доступ до медичної допомоги та можливість зв’язку з рідними?
Окремого пояснення потребує поєднання двох обставин: використання будинку військовими та його виставлення банком на продаж. Чи існував чинний договір оренди, чи знали учасники торгів про фактичне використання нерухомості, чи передбачалося продовження її використання після можливого продажу?
Усі ці обставини можуть бути цілком законними. Але встановити це мають документи, а не усні запевнення посадовців.
Спочатку заперечення, потім визнання: що насправді говорили правоохоронці
Одним із найбільш суперечливих моментів стала офіційна комунікація.
Поліція спочатку заперечила інформацію про незаконне утримання людей та повідомлення про загиблого. Водночас правоохоронці підтвердили, що в будівлі перебувають військовослужбовці Національної гвардії.
Пізніше командування НГУ уточнило статус об’єкта та повідомило про чотирьох військовослужбовців із травмами.
Тому було б некоректно стверджувати, що поліція спочатку заперечувала сам факт перебування людей у будинку, а потім його визнала. Насправді вона заперечувала незаконний характер утримання.
Але це не усуває головної суперечності.
Якщо початкові повідомлення про незаконне утримання не відповідали дійсності, влада має пояснити, в якому саме правовому статусі перебувала кожна людина. І чому громадяни, які заявляли про тривалу відсутність зв’язку з близькими, не отримали вичерпної відповіді раніше.
Поняття «тимчасовий пункт дислокації» саме собою не пояснює, чи могли розміщені там військовослужбовці вільно пересуватися, спілкуватися з адвокатами та отримувати медичну допомогу.
Провокація чи реальне порушення прав? Одне не виключає іншого
Окремої уваги заслуговують обставини поширення інформації про ймовірну катівню.
Журналісти «Слідства.Інфо» встановили, що жінка, яка представлялася власницею приватної служби швидкої допомоги «Мед-престиж», використовувала автомобіль, пов’язаний із компанією, яка фактично припинила роботу ще у 2023 році. Раніше цей автомобіль був проданий. Журналісти також повідомили про її участь у публічній акції, навколо якої виникали підозри щодо інформаційного втручання.
Командувач угруповання військ «Азов» Денис Прокопенко заявив, що ситуація може використовуватися Росією для дискредитації українських військових та розколу суспільства.
Ці обставини необхідно розслідувати не менш ретельно, ніж заяви про можливе насильство.
Водночас незалежні журналісти поспілкувалися з ветераном Максимом Онуфрієнком, який відвідав будинок. За його словами, він не побачив місць катування, а військовослужбовці могли потрапити туди вже з травмами. Це важливе свідчення, яке також слід врахувати.
Проте навіть доведена інформаційна провокація не може автоматично довести відсутність інших правопорушень.
Якщо частина повідомлень виявилася неправдивою, це не звільняє компетентні органи від обов’язку встановити походження травм військовослужбовців та законність умов їхнього перебування.
Так само неприпустимо без доказів називати військовослужбовців катами або звинувачувати весь підрозділ у злочинах, яких конкретні особи могли не вчиняти.
Україні потрібне не протистояння між армією та суспільством, а незалежне встановлення правди.
Побиття громадян і напад на журналіста: ще один предмет розслідування
Події біля будинку супроводжувалися сутичками, застосуванням газу та повідомленнями про постріли.
«Слідство.Інфо» оприлюднило свідчення громадян про напади з боку невідомих чоловіків у масках. Командувач НГУ Олександр Півненко заперечив, що ці люди були його військовослужбовцями.
Окремо повідомлялося про напад на журналіста УНІАН, якого невідомий ударив ногою в живіт після від’їзду Кирила Буданова.
Необхідно встановити, хто саме застосовував насильство, чи були ці люди організованою групою, хто ними керував і чому правоохоронці не змогли запобігти нападам.
Якщо насильство було спровоковане навмисно, організатори мають відповідати за законом. Якщо ж окремі громадяни постраждали через бездіяльність представників правоохоронних органів, ці дії або бездіяльність також мають отримати належну оцінку.
Кирило Буданов: приклад особистого втручання в кризову ситуацію
На тлі загострення конфлікту до Петропавлівської Борщагівки прибув керівник Офісу Президента Кирило Буданов.
Його присутність стала важливим елементом врегулювання ситуації. За повідомленням «Української правди», Буданов сприяв виведенню автобусів Національної гвардії із заблокованої території.
Коли протистояння вже перейшло у фазу фізичних сутичок, публічна присутність високопосадовця мала самостійне значення.
Буданов не обмежився дистанційними коментарями або дорученням підлеглим підготувати доповідь. Він особисто прибув на місце конфлікту, взяв участь у його врегулюванні та продемонстрував готовність діяти у складній обстановці.
Такі дії заслуговують на позитивну оцінку.
Водночас сам Буданов висловив занепокоєння можливими провокаціями та зазначив, що учасники протесту перешкоджали транспортуванню людей, які потребували медичної допомоги. За його інформацією, у будинку перебували 14 осіб, а подібних об’єктів існує багато.
Остання обставина особливо важлива.
Якщо йдеться не про одиничний об’єкт, а про ширшу практику тимчасового розміщення військовослужбовців у житловій нерухомості, держава повинна провести системну перевірку таких пунктів.
Йдеться не про розкриття військових секретів чи оприлюднення адрес. Йдеться про контроль за дотриманням закону та прав людини.
Іван Вигівський: службове розслідування не замінить політичної відповідальності
Міністр внутрішніх справ Іван Вигівський увечері 2 листопада повідомив, що ще вдень доручив розпочати службове розслідування.
За його словами, він отримував регулярні доповіді командування НГУ та керівництва поліції, а на місці працювали ДБР і представники Офісу військового омбудсмана.
Отже, говорити про повну відсутність реакції міністра було б неправильно. Реакція була.
Але чи достатньою?
Саме тут проходить межа між формальним виконанням посадових повноважень і реальною політичною відповідальністю.
Національна гвардія входить до системи Міністерства внутрішніх справ. Міністр не зобов’язаний особисто знати про кожний об’єкт тимчасової дислокації, однак він несе політичну відповідальність за належне функціонування підпорядкованої системи.
Коли виникають публічні свідчення про можливе незаконне позбавлення свободи, неналежну медичну допомогу, травми військовослужбовців та насильство на вулиці, суспільство має право почути значно більше, ніж стандартне повідомлення про перевірку.
Міністр повинен пояснити, як організовано контроль за такими пунктами, хто відповідає за їхню діяльність і які негайні заходи вжито для недопущення можливих порушень.
Службове розслідування — це процедура. Публічна відповідальність міністра — це обов’язок перед суспільством. І одне не може підміняти інше.
Що говорить закон України
Стаття 28 Конституції України гарантує повагу до людської гідності та забороняє катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.
Стаття 29 захищає право на свободу та особисту недоторканність і встановлює вимоги до законності арешту та тримання під вартою. від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
Водночас необхідно розмежовувати законне перебування військовослужбовця на території частини чи пункту дислокації та фактичне затримання або незаконне позбавлення свободи. Не кожне розміщення військовослужбовця без судового рішення є незаконним. Вирішальне значення мають його правовий статус, застосовані обмеження та законність процедури.
Якщо людина після самовільного залишення частини була затримана, мають бути встановлені правові підстави такого затримання, його тривалість, процесуальне оформлення та доступ до захисту.
Окремої перевірки потребують можливі ознаки кримінальних правопорушень, зокрема за статтями 127 Кримінального кодексу України (катування), 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини) та, залежно від установлених обставин, статтями про перевищення влади або службових повноважень.
Остаточну правову кваліфікацію можуть визначити лише уповноважені органи за результатами розслідування.
Сім питань, на які українське суспільство має отримати відповіді
1. Яким рішенням, на яких договірних та правових підставах житловий будинок Sense Bank використовувався як тимчасовий пункт дислокації Нацгвардії?
2. Скільки осіб фактично перебувало там 2 листопада, яким був правовий статус кожної та чи застосовувалися до них обмеження свободи пересування?
3. Звідки походять травми чотирьох військовослужбовців, коли їх зафіксували та чи надавалася своєчасна медична допомога?
4. Чи підтверджуються повідомлення родичів про тривалу відсутність зв’язку, перешкоди в отриманні медичної допомоги та можливе вимагання грошей?
5. Хто вчинив насильство щодо громадян і журналіста під час сутичок та чи були серед нападників представники силових структур?
6. Якими є результати перевірки можливої організованої провокації, зокрема поширення неправдивих повідомлень про загиблих та катування?
7. Які системні рішення ухвалить Міністерство внутрішніх справ і хто персонально нестиме відповідальність, якщо будуть встановлені порушення?
Відповіді на ці питання не повинні загубитися в матеріалах внутрішньої перевірки.
Не відставка замість розслідування, а відповідальність за його результати
Українське суспільство переживає надзвичайно важкі випробування. Сотні тисяч громадян служать у війську, мільйони підтримують армію та державу.
Тим більшою є відповідальність посадовців, яким довірено керівництво силовими структурами.
Іван Вигівський має можливість продемонструвати, що Міністерство внутрішніх справ здатне не лише вимагати дотримання закону від громадян, але й забезпечувати його виконання у власній системі.
Для цього потрібні відкриті пояснення, незалежне розслідування, встановлення відповідальних осіб та оприлюднення результатів у межах, які не шкодять національній безпеці.
Якщо буде встановлено системні порушення, приховування фактів незаконного насильства або нездатність керівництва забезпечити належний контроль, питання політичної відповідальності міністра, включно з його відставкою, має бути поставлене відкрито.
Але навіть до завершення розслідування міністр зобов’язаний особисто пояснити суспільству, що відбувається в підпорядкованій йому системі.
Відставка не повинна бути способом уникнути відповідальності. Але й перебування на посаді не може ставати способом її уникнення.
Події у Петропавлівській Борщагівці продемонстрували, наскільки швидко відсутність довіри та переконливої офіційної інформації може перетворити локальну ситуацію на загальнонаціональний конфлікт.
Кирило Буданов продемонстрував готовність особисто втрутитися у кризу. Тепер черга за керівництвом Міністерства внутрішніх справ продемонструвати таку саму готовність до публічної відповідальності.
Україна бореться не лише за території. Вона бореться за право залишатися правовою, демократичною державою, де гідність людини захищається незалежно від її статусу, форми одягу чи обставин воєнного часу.
І якщо держава хоче зберегти довіру власних громадян, вона повинна пам’ятати просту істину:
Сила держави вимірюється не кількістю озброєних людей, а здатністю захистити людину від свавілля — навіть тоді, коли його можуть чинити представники самої держави.
Дмитро Кравченко, журналіст, UA2DAY