Або як турецькі овочівники заволоділи 16,6 млн. євро оборонного бюджету України
Минулого тижня українські ЗМІ облетіла новина про затримання шахраїв, що заволоділи більш ніж півмільйоном доларів Міноборони, які було призначено для закупівлі військового спорядження. Правоохоронці повідомили про підозри трьом учасникам злочинної схеми, двоє з яких є громадянами України – засновниками офшорної компанії на території Королівства Бахрейн і один з яких – чинний адвокат.
На думку слідства, як представників МО, зазначені громадяни знайшли за кордоном постачальника товарів військового призначення для потреб ЗСУ та організували укладення угоди між оборонним відомством та турецькою компанією на загальну суму понад 16 млн євро. Далі, для заволодіння коштами фігуранти переконали керівництво турецької компанії укласти угоду із підконтрольним товариством на закупівлю 1000 бронежилетів для ЗСУ. В результаті офшорна компанія отримала 580 тис. дол., але жодних поставок продукції військового призначення не було. Під час обшуків в зловмисників правоохоронцями було вилучено 17 млн грн, 400 тис. дол., 100 тис. євро, чорнові записи та документацію.
За інформацією видання “Українська правда”, в рамках цієї кримінальної справи також пройшли обшуки за місцем знаходження керівника Департаменту закупівель і постачань МО, в ході яких було вилучено велику суму грошових коштів. Однак, того ж дня Міністерство оборони виступило з офіційним спростуванням: грошові кошти у посадовця МО в ході обшуку знайдено та вилучено не було; обшуків в міністерстві не проводилося; повідомлень про підозри посадовим особам МО у цьому кримінальному провадженні не відбувалося.
Мало того, що увесь цей детектив почав виглядати досить неоднозначно, так ще й при більш детальному аналізі справ, це відчуття лише посилилося.
Навіть при першому наближенні, відразу впадає в очі той факт, що в цій справі немає заявника, переконливих доказів і взагалі досі достеменно незрозуміло що це насправді було: “форс-мажор” чи “умисний злочин”. Вочевидь, що розпочата ця справа була за ініціативи національної поліції, розслідувалася поспіхом та без координації з іншими держінституціями. Потерпіла сторона, тобто МО зверталася чомусь не до МВС, а до Арбітражу ТПП (де отримало рішення на свою користь), до турецького суду (який заарештував банківські рахунки та активи турецької компанії), а також до Посольства України в Анкарі і до Посольства Туреччини в Україні. Робота, за словами міністра О.Резнікова триває.
“Я переконаний у непорушності правила презумпції невинуватості. Тому використаю слово не “коли”, а “якщо”. Так ось, якщо провина зловмисників буде доведена, вони отримають тривалі терміни ув’язнення” – заявив міністр, який до того ж є професійним юристом.
Достатньо дивною виглядає “фінансова арифметика” у цій справі, за версією слідства. За повідомленнями Нацполіції, при обшуках було вилучено 17 млн грн, 400 тис. дол. і 100 тис. євро. При цьому загальна сума перерахованих коштів складає 16,6 млн євро. Де решта 16 млн євро? Чому свою “частку” зловмисники отримали в Україні у національній валюті, а не лишили на рахунках за кордоном? Як гроші із Бахрейну опинилися за місцем їх вилучення в Україні? В кого саме їх було вилучено?
Зважаючи на повідомлення у ЗМІ, в цій справі вже встановлено зловмисників з-поміж українців, але досі немає відповідей на більш загальні питання: Що насправді відбувалося як злочин – неправомірне завищення ціни, т.зв. “відкат” або фіктивна угода? Хто організатор цієї схеми і яким є коло її учасників? Чому вручено підозри у шахрайстві, коли обставини справи вказують на більш серйозні статті (створення міжнародної злочинної групи, розкрадання бюджетних коштів, незаконні валютні оборудки тощо)? Ким в цій справі є турецькі “хазяї контракту”: спільниками, свідками-посередниками чи жертвами?
І це ще далеко не повний перелік нюансів та розбіжностей… Особи які знайомі з обставинами цієї справи вказують на те, що представники МО не є засновниками компанії у Бахрейні (я це заявляє поліція), вилучені при обшуках кошти (на фото) не мають до них жодного стосунку, а сама компанія з Бахрейну має до турецької сторони не менше претензій, ніж українське МО.
Тобто все вказує на те, що оприлюднена правоохоронцями інформація має тенденційний характер і не цілком відповідає реальній дійсності. Це саме той випадок, коли “гонитва за сенсацією” не йде на користь справі, і лише заважає шукати істину.
Пролити світло у цій справі допоміг би ретельний аналіз профілю турецької компанії, чого українськими правоохоронцями так і не було зроблено. Хоча тут є із чим працювати…
За наявною інформацією, контракт між МО та FarmTR Gida Tarim veHayvancilik Tik. ve San. Ltd. Sti було укладено 14.03.2022 р. і підписано її директором в особі Юсуфа Кюрюна (Yusuf Kurun), який раніше брав участь у перемовинах від імені турецької компанії.
Тут є відразу три принципові моменти, на які треба звернути увагу:
– Юсуф Кюрюн є достатньо молодою людиною, яка ніде до цього не працювала, не одержувала офіційної заробітної платні та не значилася у державному реєстрі компаній;
– основним видом діяльності FarmTR, на що вказує сама назва компанії, є сільське господарство, скотарство та будівництво парників. Це був перший контракт “овочівників” із МО, а ось турецька CY Group, до якої належить FarmTR, вже мала контакти з українською владою. Багато обставин вказує на те, що лобістом та посередником у цій комунікації був одіозний екс-співробітник Міністерства оборони Якубов Сервін Зодієвич;
– у відкритих джерелах та базах державного реєстру турецьких компаній директором FarmTR, а також президентом і бенефіціаром CY Group значиться Халіт Арабачі (Halit Arabaci). Про цього турецького бізнесмена відомостей небагато, але є на що звернути увагу: серед його партнерів по бізнесу є впливові члени Асоціації економічних відносин “ЕкоЄвразія”, а сам Арабачі, у якості члена багатьох галузевих та міжнародних бізнес-асоціацій, достатньо плідно співпрацює із представниками російського бізнесу.
Тобто, ми маємо: підставну особу керівника компанії, компанію яка не має жодного стосунку до виробництва військової амуніції, сумнівне лобі в особі скомпрометованого корупцією колишнього держпосадовця і турецького бенефіціара-тіньовика із вірогідними російськими зв’язками.
Як турецькі аграрники і тваринники змогли пройти усі перевірки та були допущені до участі у військових постачаннях? При всій недосконалості наявних комплаєнс-процедур, виглядає малоймовірним, щоб уповноважені особи МО пропустили відверто ліву фірму через недбалість або кулуарні домовленості. Їх напевно було свідомо введено в оману. Ліцензії, рекомендації, відомості про попередні виконані замовлення, а головне – інформація про наявність власного виробництва та готової продукції на складах, скоріше за все, були сфальсифіковані.
В цілому лишається загадкою, як виробники овочів і фруктів збиралися виконувати контракт на постачання кількох десятків тисяч бронежилетів для української армії (і чи збиралися вони взагалі це робити), але при перших ознаках невиконання угоди МО України почало роботу щодо повернення коштів. Претензія до FarmTR була надіслана відразу після порушення термінів постачання товару, який був оплачений.
Після отримання письмової претензії на адресу FarmTR, турецькі бізнесмени та представники МО намагалися врегулювати проблему у позасудовій площині. Представниками України було знайдено постачальника в одній з азійських країн, а для виконання замовлення було запропоновано внести зміни до угоди постачання із переадресацією оплати від FarmTR на виробника з Азії. Однак турки обрали іншого постачальника. Компроміс було знайдено коли із переліку міжнародних дистриб’юторів FarmTR обрали у якості контрагента підприємство з Королівства Бахрейн. FarmTR запропонували компанії з Бахрейну підписати угоду на постачання 70000 бронежилетів, усі суперечки, здавалося, залишилися позаду…
Згідно з новими домовленостями, FarmTR перерахувала на рахунок компанії з Бахрейну кошти в розмірі 580 тис. дол. за “пробну” партію амуніції, однак турки не змогли надати сертифікат кінцевого користувача на своє ім’я, що є обов’язковою умовою для постачання товарів подвійного призначення та військової продукції (для забезпечення міжнародного контролю на ринках відповідної продукції). Несподівано, але цілком прогнозовано – в турецьких аграрників такого сертифіката і відповідної спеціальної ліцензії не виявилося!
Оскільки ані сертифікату, ані 100% проплати компанія з Бахрейну та і не отримала, вони також не змогли виконати свою частину умов перед кінцевим виробником продукції та зіштовхнулися із судово-претензійними процесами. Питання знову зайшло у глухий кут.
МО України остаточно розірвало угоду 12 квітня 2022 року, про що було офіційно проінформовано FarmTR. Після кількох тижнів очікування на повернення коштів, терпець МО увірвався – представники України звернулися за захистом своїх інтересів у комерційний арбітраж та до держорганів Туреччини. 23 травня 2022 р. 11-й Арбітражний суд першої інстанції Анатолії наклав арешт на майно і права FarmTR.
Проте, зважаючи на те, як висвітлюються обставини цієї справи в українських ЗМІ та зважаючи на позицію українських правоохоронних органів, уся ця історія з “бронежилетами з капусти”, схоже, не закінчилася, а тільки розкручується…
Навіть за мінусом 0,6 млн дол. сплачених у Бахрейн та з урахуванням усіх юридичних, інформаційних та інших “накладних” витрат в Україні – близько 16 млн євро “прибутку” для іноземних торгівців огірками-помідорами є достатньо вагомою ставкою у грі. Аби захистити себе від законних претензій з боку МО, Халіт Арабачі (вочевидь не без сприяння раніше вже згаданого Сервіна Якуба) швидко зорієнтувався в українських реаліях і зараз активно намагається перетворитися із відповідача на потерпілу особу у цій справі. Цілком прогнозовано, юристи FarmTR планують використати цей процесуальний статус в Арбітражному суді проти МО задля того, аби не повертати 16,6 млн євро до оборонного бюджету України, а також для зняття арешту із власних активів на території Туреччини.
Дуже скидається на те, що увесь цей контракт на постачання бронежилетів, із самого початку був шахрайською схемою, яка мала на меті заволодіння бюджетними коштами, адже турецька агрофірма апріорі не могла виконати цю угоду. І є дуже вірогідним, що ця шахрайська схема замислювалася як диверсія, спрямована на дискредитацію МО, торпедування україно-турецького співробітництва у військовій сфері та підрив довіри до України в очах міжнародних фінансових партнерів.