Багаторічна боротьба за одну з найцінніших ділянок історичного центру Києва отримала нове продовження. Київська міська рада звернулася до Верховного Суду, намагаючись оскаржити судові рішення на користь ПрАТ «Будівельні технології» — компанії, яку попередні публікації UA2DAY пов’язували з бізнесовими інтересами Дмитра Буряка. Водночас отримані редакцією офіційні відповіді державних органів виявили іншу проблему: історичні споруди Першого Київського водогону 1872–1874 років досі не мають індивідуального охоронного статусу, хоча земельна ділянка розташована на території з особливими обмеженнями щодо будівництва.
Це продовження журналістського розслідування UA2DAY щодо можливої забудови Володимирського узвозу, 4–6, поблизу Національної філармонії України.
Раніше редакція повідомляла про плани забудови території та привертала увагу до ризиків для історичних споруд і київських схилів:
- Забудовник Дмитро Буряк та загроза історичним будівлям Першого водогону.
- Київські схили під загрозою забудови: громадськість вимагає відповідей.
- Компанія виграла апеляцію у Київради: попередній матеріал UA2DAY.
18 жовтня 2026 року журналіст Дмитро Кравченко направив інформаційні запити до Київської міської ради, КМДА, Міністерства культури та прокуратури. Редакція отримала офіційні відповіді, копії договорів, містобудівних документів і касаційну скаргу Київради.
Ці матеріали дозволяють перейти від обговорення загроз до конкретних документально встановлених фактів.
Київрада програла дві судові інстанції, але продовжує боротьбу
Йдеться про судову справу № 910/4479/26, у якій ПрАТ «Будівельні технології» оскаржує рішення Київської міської ради від 20 квітня 2023 року № 6314/6355 про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки.
16 липня 2026 року Господарський суд міста Києва задовольнив позов компанії та визнав рішення Київради незаконним, скасувавши його.
6 жовтня 2026 року Північний апеляційний господарський суд залишив рішення першої інстанції без змін. справа № 910/4479/26+2
Однак на цьому судова історія не завершилася.
У відповіді Київської міської ради від 30 жовтня 2026 року № 225-СК-3736, наданій безпосередньо журналісту UA2DAY, повідомляється, що 26 жовтня Київрада подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
Редакція отримала й саму скаргу обсягом 11 сторінок. У ній міська рада просить скасувати рішення обох попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення — повністю відмовити ПрАТ «Будівельні технології» в позові.
Отже, на 30 жовтня 2026 року Київрада не відмовилася від захисту своєї позиції. Подання касації, однак, саме по собі не означає, що Верховний Суд її прийняв до розгляду або зупинив дію попередніх судових рішень.
Важливо також розуміти: цей судовий спір стосується законності рішення про відмову в поновленні земельної оренди. Він не є судовим дозволом на знесення історичних будівель або початок нового будівництва.
Двадцять років оренди: чому забудова так і не відбулася?
Історія цієї земельної ділянки розпочалася задовго до нинішніх судових процесів.
21 жовтня 2004 року Київрада ухвалила рішення № 657/2067 про передачу землі компанії «Будівельні технології».
26 липня 2005 року сторони уклали договір оренди. Земельна ділянка площею 0,6080 гектара, або 6 080 квадратних метрів, передавалася для будівництва офісно-готельного, культурно-розважального комплексу з підземним паркінгом.
Договір зареєстрували 29 липня 2005 року за № 82-6-00310.
Проте особливу увагу журналіста привернув пункт 8.4 договору, який прямо передбачав обов’язок орендаря завершити забудову в установлені проєктною документацією строки, але не пізніше ніж через три роки після державної реєстрації договору.
Як випливає з касаційної скарги Київради, саме невиконання цього зобов’язання стало одним із головних аргументів міської влади.
У документі наголошується, що станом на 2017 рік будівництво об’єкта, запланованого ще у 2005 році, взагалі не було розпочато.
Більше того, Київрада зазначає, що на момент ухвалення рішення про відмову в поновленні договору у 2023 році на ділянці розміщувалася будівля трансформаторної підстанції ТП-2852, а орієнтовний відсоток забудови становив лише 6%.
Це аргументи сторони міської ради, викладені в касаційній скарзі, а не остаточні висновки Верховного Суду.
Водночас існує важлива юридична обставина.
Ще 1 лютого 2017 року Господарський суд Києва у справі № 910/21884/16 визнав укладеною додаткову угоду про поновлення оренди на десять років. Апеляційна інстанція залишила це рішення без змін.
За даними Державного реєстру речових прав, які навів Департамент земельних ресурсів КМДА у відповіді від 22 жовтня 2026 року № 057-18234, зареєстрований строк оренди земельної ділянки закінчується 1 лютого 2027 року.
Таким чином, нинішній конфлікт виник на тлі вже зареєстрованого права оренди, попереднього судового поновлення договору та подальшої спроби Київради відмовити компанії в такому поновленні.
Несподіване відкриття: забудовникам двічі офіційно відмовляли
Один із найважливіших результатів журналістського розслідування стосується містобудівної документації.
У листі від 23 жовтня 2026 року № 055-16049 Департамент містобудування та архітектури КМДА підтвердив: містобудівні умови та обмеження для проєктування будівництва на досліджуваній території не надавалися.
Перша відмова — наказ № 128
ТОВ «ЕТРЕКС» та ПрАТ «Будівельні технології» звернулися щодо нового будівництва адміністративно-ділового центру. Департамент відмовив, вказавши, зокрема, на проблеми з документами та необхідність врахування пам’яткоохоронних вимог.
Друга відмова — наказ № 232
Ті самі компанії подали документи на будівництво адміністративно-ділового центру з підземним паркінгом. У видачі містобудівних умов знову відмовили через недоліки поданих матеріалів, зокрема щодо врахування існуючої нерухомості та пам’яткоохоронного законодавства.
Ці факти підтверджують документи з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва:
- № MU01:3873-2599-3943-2434 від 07.03.2023.
- № MU01:1000-8761-0998-8867 від 03.03.2026.
Тобто, попри тривалий судовий конфлікт за землю, компаніям двічі обгрунтовано не вдалося отримати необхідні містобудівні умови та обмеження для заявлених проєктів, які містили суттєві недоліки, що і стали причиною відмов.
Отже, сам факт наявності права оренди не замінює необхідних містобудівних документів, погоджень та інших передбачених законодавством підстав для проведення будівельних робіт.
Історичні споруди 1872–1874 років досі не отримали охоронного статусу
Доволі тривожну інформацію редакція отримала від Міністерства культури України та Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
Ідеться про комплекс історичних будівель та споруд Першого Київського водогону на Володимирському узвозі, 4–6.
У відповіді Міністерства культури прямо зазначено: відповідна будівля не внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України ні як пам’ятка місцевого, ні як пам’ятка національного значення.
Ба більше, за результатами пошуку в електронній базі Міністерства не виявлено подання та необхідних документів для вирішення питання про внесення будівлі до Реєстру.
Столичний Департамент охорони культурної спадщини також повідомив, що комплекс не перебуває на обліку як пам’ятка або щойно виявлений об’єкт культурної спадщини.
Виникає закономірне питання: чому історичний комплекс, пов’язаний із розвитком водопостачання Києва в XIX столітті, досі не отримав індивідуального пам’яткоохоронного статусу?
Відсутність такого статусу не доводить, що споруди не мають історичної цінності. Проте вона означає, що питання їхнього індивідуального правового захисту залишається невирішеним.
Відповідальні органи пояснюють порядок подання та розгляду документів, але з отриманих журналістом відповідей не випливає, що процедура надання комплексу охоронного статусу вже розпочата.
Міністерство культури підтвердило особливо суворі обмеження
Існує ще одна принципова обставина, яка суттєво змінює сприйняття ситуації.
Хоча самі будівлі водогону не мають індивідуального охоронного статусу, земельна ділянка розташовується на території, де діє ціла система обмежень, пов’язаних з охороною історичного середовища.
У відповіді Міністерства культури названі:
- Центральний історичний ареал міста Києва.
- Зона охорони пам’ятки архітектури національного значення — Будинку Національної філармонії.
- Територія пам’ятки ландшафту та історії — історичного ландшафту київських гір.
- Зона охоронюваного ландшафту.
Відомство посилається на науково-проєктну документацію, затверджену наказом від 5 квітня 2011 року № 207/0/16-11, відповідно до якої в межах зони охорони Будинку Національної філармонії забороняється будь-яке капітальне будівництво.
Передбачено також необхідність збереження ландшафтного оточення, захисту від динамічних впливів і зсувів, забезпечення належних гідрогеологічних умов.
Це не просто абстрактні застереження щодо зовнішнього вигляду історичного Києва.
Йдеться про конкретні режими охорони території, які необхідно враховувати при розгляді будь-якого проєкту. Водночас питання точного застосування кожного режиму до конкретних меж і параметрів майбутнього будівництва потребує юридичної та містобудівної перевірки.
Окремо Міністерство повідомило, що за результатами перевірки його системи документообігу не виявлено погоджень відповідної проєктної документації. Також Міністерство не проводило візуальних обстежень за вказаними адресами та не видавало приписів про припинення робіт.
Столичний Департамент охорони культурної спадщини зі свого боку підтвердив, що не погоджував науково-проєктної або проєктної документації щодо відповідних містобудівних перетворень та не надавав дозволів на виконання робіт за цією адресою.
Отже, наявні документи не підтверджують погодження заявленої забудови органами охорони культурної спадщини.
Це не означає, що будь-які роботи на території вже були визнані незаконними. Але це ставить перед потенційними забудовниками принципове питання: яким чином вони планують реалізувати проєкт із дотриманням чинних охоронних режимів?
Чому Київрада вирішила захищати цю землю?
Особливо показовою є аргументація столичної влади, викладена в касаційній скарзі.
Київрада посилається на лист міського голови Віталія Кличка від 18 квітня 2023 року № 001-01-405, яким пропонувалося включити до порядку денного питання про відмову компанії в поновленні оренди.
За змістом касаційної скарги, невідкладність такого рішення обґрунтовувалася необхідністю не допустити масштабного будівництва в історичному центрі столиці, у межах території, пов’язаної з охороною київських пам’яток та історичного ландшафту.
Київрада також стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували законодавство, не врахували окремі правові висновки Верховного Суду та неналежним чином оцінили повноваження територіальної громади щодо розпорядження комунальною землею.
Другий важливий аргумент міської влади — невиконання орендарем своїх договірних зобов’язань.
Саме тому судовий конфлікт має ширший суспільний вимір, хоча юридично його предмет залишається конкретним: законність рішення Київради про відмову в поновленні договору.
Чи може орендар десятиліттями зберігати за собою право користування цінною міською землею, якщо передбачений договором будівельний проєкт не реалізовано?
Відповідь на це питання залежить від умов договору, попередніх судових рішень, відповідного законодавства та встановлених судом обставин.
Остаточну оцінку касаційних аргументів Київради має надати Верховний Суд, якщо відкриє відповідне провадження та розгляне скаргу по суті.
А що прокуратура?
Журналіст UA2DAY окремо звернувся до Київської міської прокуратури.
Редакцію цікавили можливі заходи реагування для захисту історичних споруд, участь прокурорів у судовій справі № 910/4479/26 та наявність кримінальних проваджень щодо забудови відповідної території.
23 жовтня 2026 року прокуратура надала відповідь № 27-4371вих-26.
П’ять запитань, на які громадськість має отримати відповіді
Документальна частина розслідування дозволяє поставити перед відповідальними органами цілком конкретні питання.
Перше. Чому за понад двадцять років після укладення договору оренди на Володимирському узвозі не було реалізовано передбачений ним будівельний проєкт?
Друге. Які подальші рішення ухвалюватиме Київрада щодо використання земельної ділянки з урахуванням зареєстрованого строку оренди до 1 лютого 2027 року та результатів судового розгляду?
Третє. Хто й коли ініціює належне дослідження історичних споруд Першого Київського водогону та вирішення питання про надання їм індивідуального охоронного статусу?
Четверте. Чи є заявлені проєкти адміністративно-ділового центру сумісними з режимами охорони історичного ареалу, ландшафту та Національної філармонії?
П’яте. Яких конкретних заходів вжили уповноважені органи для перевірки дотримання законодавства та недопущення пошкодження історичного середовища?
Висновок: конфлікт ще не завершений
Зібрані документи свідчать, що історія Володимирського узвозу, 4–6, значно складніша за звичайний комерційний конфлікт навколо будівництва.
З одного боку — компанія, яка має зареєстроване право оренди земельної ділянки та на користь якої ухвалені рішення двох судових інстанцій.
З іншого — Київська міська рада, яка оскаржує ці рішення, посилаючись на свої повноваження та невиконання орендарем договірних зобов’язань.
А між ними — історичне середовище столиці, питання збереження споруд XIX століття та суспільний інтерес до того, як використовується комунальна земля.
Станом на 30 жовтня 2026 року встановлено: забудовники отримали дві відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, індивідуальний охоронний статус споруд водогону не оформлений, а Київрада подала касаційну скаргу.
Наявність права оренди землі не є безумовним правом знищувати історичне середовище. Водночас законні права орендаря також мають оцінюватися виключно в установленому законом порядку.
Збереження культурної спадщини не повинно залежати від того, хто саме стоїть за будівельним проєктом, наскільки впливовими є його учасники та скільки років тривають судові процеси.
Саме тому ця історія потребує не лише судового рішення, а й відкритої відповіді міської та державної влади щодо майбутнього території.
UA2DAY продовжуватиме стежити за судовим процесом, питанням охоронного статусу історичних споруд і рішеннями компетентних органів. Редакція відкрита до отримання та оприлюднення позицій ПрАТ «Будівельні технології», ТОВ «ЕТРЕКС», Дмитра Буряка та інших згаданих сторін.
Автор: Дмитро Кравченко